Випишіть із повісті г.квітка основ'яненко "маруся" по 2 - 3 епітети порівняння персоніфікації слова із зменшенно-пестливими суфіксами іть ну будь ласка може в кого теж було таке завдання

Епітети: лихая біда, Бог милосердний, пишнії рукава.
Порівняння: прямісінька, як стрілочка, очиці, як тернові ягідки, бровоньки,як на шнурочку.
Персоніфікації: нечистий таки вп’ять силу озьме, пiдцюкне й потягне низку добру до погибелi; сатана зна, чим пiдштрикнути.
Зменшено-пестливі суфікси: прямесенька, як стрілочка, чорнявенька; очі веселенькі; носочок пряменький; губоньки; зубоньки; рученята; зоренька; горобчик; ластiвочка; сердитенько.
                                                                 Я - Софія 6 класс

Я вважаю, що  повість Анатолія Дімарова "Блакитна Дитина", дуже цікава и пригодницька. Головний персонаж Толька дуже героично веде себе. Хоч він і маленький бешкетник, але він пішов на великий вчинок заради Олі Чворжової. Він держав заради неї жабенят в роті, не кожен може піти на таке. Ще він заліз на дерево за гарними наливними яблучками заради Олі, за що й отримав стусанів від дядька Матвія. Ще Толик допоміг Віктору Михайловичу завоювати серце Галини Іванівни, тобто,  висновок Толик допомагае всім не зважаючи на його погане навчання, він добрий і веселий хлопець. І від цього головного персонажа виясняється роздум про повість "Блакитна дитина". Це гарна повість яка мені дуже сподобалася своїм пригодницьким мотивом і веселими персонажами.

— Снігом забило, — пояснив Прокіп. — Вітер гілля не зрушить.

Дома Олесь не став ждати, доки дід з матір’ю скидають солому, швиденько роздягся і поліз на піч. Через деякий час у сінях загримали чобітьми, загомоніли.

— Ото ж я й кажу, — говорив дід, — неглемедза він у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...

Потім дід увійшов до хати, заглянув на піч.

— Змерз, онучку? А ти ножки — на черінь, а зверху кухваєчкою...

Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив.

Прокіп підняв брови сторчака.

— Он диви, чого це він розприндився?

— Геть, не займайте його, — сумно обізвалася мати з хатини. — Їжте вже.

— А хіба я що? — мимрив Прокіп. — А йому нічого такого й не казав...

Він їв швидко, винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду.

Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята. Вдосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах. Народжувався новий день.