Видгук до твору , , сто тисяч , , і. карпенко-карий

«Сто тисяч» — перша п'єса, написана І. Карпенком-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика, який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення. 

П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. Карпенко-Карий намалював типовий образ «стяжателя», глибоко розкрив його характер. 

Центральний персонаж — Герасим Калитка, сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Постійно гає за наймитами, бо все здається, що вони багато їдять і мало працюють. Калитка заздрить усім, хто має більше багатства, не вірить, що вони досягли цього чесною працею. Він сам заради грошей ладен чортові продати душу. Зважившись на незаконний вчинок, Герасим Калитка пробує обдурити досвідченого шахрая. Зрозумівши, що його перехитрили, Калитка намагається повіситися, бо не може пережити втрати п'яти тисяч карбованців. 

Чітко і послідовно показує І. Карпенко-Карий, як кожний крок, кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядковані здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями. 

Крім Герасима Калитки, драматург яскраво змалював ще двох персонажів, копача Банавентуру та селянина Савку, які теж мріють про гроші, збагачення, скарби і достаток. 

Спочатку п'єса мала назву «Гроші». Саме під такою назвою І. Карпенко-Карий надіслав її до цензури, звідки дуже швидко одержав відповідь: «К представлению признано неудобным». Після деяких змін і переробок комедію було дозволено поставити на сцені під назвою «Сто тисяч». 

Драматург залишив невелику спадщину, але його творчість, особливо комедія «Сто тисяч», — найбільше досягнення української класичної драматургії XX століття.

Вакула – молодий сільський коваль, головний герой повісті Гоголя. Крім того, що він відмінний майстер своєї справи, він ще й знатний на всю округу художник (малював картини на релігійні теми і образу святих).

Оксана – красива, примхлива, вітряна і безтурботна дівчина була дочкою знатного козака Чуба. Вона дуже гарно одягалася в найдорожчий одяг, знала, що про неї говорять молоді хлопці та подружки з її села і була дуже важливою задавакою. Найбільше вона любила милуватися собою в дзеркалі, міняючи свої наряди. З гордістю, любуючись собою, вона зверхньо приймає залицяння сільських хлопців. Їй приносить задоволення випробовувати силу своєї чарівності. Відкидаючи і висміюючи любовні зізнання Вакули, Оксана разом з тим і небайдужа до них; її захоплює і підкорює те глибоке почуття, яке відчуває до неї Вакула.

ці слова і. багряного в його романі «сад гетсиманський» дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради.

багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. отже, роман «сад гетсиманський» містить автобіографічні факти.

назву «сад гетсиманський» було взято іваном багряним з біблії. сад гетсиманський — місце, де юда зрадив христа. зраджено було і головного героя твору андрія чумака. він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники нквс і забирають андрія з собою.

по дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. також він помічає зміни в обличчях людей. люди «засмоктані, виснажені, обдерті.

зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». в’язниця знаходилась в харкові на вулиці раднаркомівській. це велике місто теж змінилося, тепер харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». негативні враження андрія доповнює зустріч з працівником нквс товаришкою нечаєвою. нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві андрія повинна бути лагідною та ніжною. будинок іння нквс називали «фабрика-кухня». андрій чує, як працює конвеєр «фабрики-кухні».

звідусіль чути стогін людей та страшні відгуки мордування. органи безпеки знищують «ворогів народу». ці «вороги народу» — найосвіченіші люди: інженери, професори, студенти, письменники єдина іх вина в тому, що вони мають здатність мислити, а не сліпо вірити в ідеали. андрій на собі відчуває ті нелюдські умови, в яких треба жити: тіснота, духота, відсутність їжі. для тоталітарного режиму людина — це «дірка від бублика». в срср людей вистачить».

всі ці жорстокі тортури повинні вбити в людях всі прагнення, перетворити їх в оті «дірки». ця система намагається зламати у людей бажання кращого життя, хоче зробити з них слухняні машини. але чи можуть сотні тисяч людей бути ворогами народу? в одному з діалогів зі слідчим андрій каже, що один чоловік може бути ворогом народу, десять може, тисяча, але мільйони людей — це не вороги народу, це сам народ. отже всі люди, які будували цю країну, сподіваючись на краще, зараз за гратами в’язниць. тому не випадково кульмінацією твору є поява в камері дідуся. — карла маркса. кругом була атмосфера недовіри і зради.

немало з колишніх відомих революціонерів, а також самих працівників служби безпеки також могли опинитися серед «ворогів народу». можна було «завербувати» будь-якого працівника цієї установи: треба було» лише звинуватити його перед начальством в тій самій «контрреволюційній діяльності». всі наглядачі поводилися з в’язнями дуже суворо, але був з них один не прізвище мельник. всі в’язні його дуже поважали за його добрість, казали, що він єдина людина в цій установі. коли потім андрій дізнався, що мельник власноручно розстрілював людей, його це дуже вразило. таку саме дволикість мав і тодішній режим.

отже, єдине, що залишається андрієві, — це витримати всі тортури і вмерти тільки фізично. людина повинна витримати все, бо вона міцніша за цю систему, вона вища за неї. «людина — найвеличніша з усіх істот». замислюється андрій і над тим нещастям, що трапилося з усіма цими людьми, які повинні приймати муки, не знаючи своєї вини, які віддали всі свої сили на збудування соціалістичної держави, сподіваючись на краще майбутнє. разом з цим андрій приходить до висновку, що людина — «найпідліша з усіх істот».

наприкінці свого перебування у тюрмі він дізнається, хто був юдою. це був отець яків, який читав його матері біблію у день приїзду синів додому. андрієві стало після цього набагато легше, бо думка, що зрадив його хтось з братів, чи, може, його кохана катря, думка, що гризла його увесь час, не була правдою. потім андрій дізнається, що всі його брати і сестра теж знаходяться в цій в’язниці і що катря … збожеволіла. ось якою ціною дісталася андрієві ця перемога над страшною машиною смерті.

ціною катерининого божевілля. всім їм дали по двадцять років таборів, але андрій все-таки зміг вистояти і залишитися людиною. іван багряний зобразив персонажа, який не витрачає волі і людської подоби в надзвичайних умовах жахливого поневіряння в застінках нквс. цим він показує незламність українського народу, його національної свідомості. «сад гетсиманський» — розповідь про зраду і вірність, жахлива трагедія народу, що зраджував і вбивав сам себе.