Метафори в " дума про Марусю богуславку"​

Образ старої Половчихи передається скупими штрихами. Ю. Яновський розповідає про минуле цієї жінки лише в одному епізоді, коли Половчиха чекає на Мусія, свого чоловіка, і пригадує дівочі роки.Родом вона з Очакова, доброго рибальського роду, доброї степової крові. Скільки сваталось до неї заможних хазяїв, але вийшла вона за рибалку Мусія Половця. Це був «непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову». Але така вже любов. Побравшись із Мусієм, почала вона боротися за життя. Разом із чоловіком працювала, разом із ним виховувала своїх синів. Залишається тільки дивуватися силі духу цієї жінки, яка бачить, якими ростуть її сини: «Андрій вдався у дядька Сидора, таке ж ледащо й не знати що, а Панас привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк… А Оверко — той артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжки, написані по-нашому… Тільки Іван працює на заводі і робить революцію». Звичайно, боляче матері, що сини її «одного роду та не одного класу». Але вона тримає себе і родину «в залізному кулаці». Вона стоїть на чолі сім’ї, «мов скеля в штормі».Неперевершеної сили набуває картина чекання Половчихи біля моря. Вона вирядила свого чоловіка у зимове море і тепер чекала на його повернення. Раптом насунувся туман, але Половчиха не панікує, вона стоїть нерухомо.Не скрикнула, не заголосила Половчиха, коли шаланду перекинуло в морі, коли Чубенко вийшов на берег без Мусія. Вона «залишалась стояти на березі, висока та сувора, як у пісні». І, коли «берег спорожнів, рибалки пішли геть», «вона справляла жалобу».
У безутішній журбі застигла вона, скам’яніла, вдивляючись у розбурхане море. Згадалися роки  юності, залицяння і сватання багатих і заможних, проте вона вибрала простого рибалку і пройшла з ним свій шлях як вірна і ніжна жона, загартована і сильна, велична у своїй моральній красі, чарівна в вірності кохання. І все стояла вона на березі, висока та сувора, як у пісні, сподіваючись, що станеться диво – і чоловік її повернеться. Образу старої Половчихи Юрій Яновський надає величності і романтичної піднесеності, порівнюючи цю жінку з пісенним образом, і новела набуває ще більшого поетичного забарвлення і сприймається як дума про велике горе жінки.Але сміливим та праведним завжди щастить. Доля зробила Половчисі дарунок за всі її страждання. Чоловік залишився живий. Він не хотів кидати артільне добро, тому плив за човном, штовхаючи його поперед себе. Половчиха із чоловіком удвох впоралися біля врятованої шаланди, а потім «подружжя Половців пішло до домівки… вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя». Так невгасима сила відданості, любові цієї жінки залишила живим Мусія Половця  особисто йому, то він, може, і покинув би її

ДатаПодія3 грудня 1722Народився в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань.1738Батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків.1742Його за до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання.1750Трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій Савич скористався. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Безсумнівно, ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа.1753Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності.Після цього Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, хитрощами заманений і заведений до панської садиби, змушений був усе-таки пристати на непривабливу пропозицію. Любов, привітна приязнь, якою відзначався колишній вельможа, більш за все впливали на Григорія Савича. Залишаючись при дворі, він був сповнений щиросердним бажанням стати корисним людям. Ці роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу, його внутрішнім єством, і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу. Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села: гаї, діброви, поля були співрозмовниками або співучасниками його роздумів.1759-1769Г.Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання.1753-1785Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень».9 листопада 1794Помер він в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Г.Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному життю перед земними суєтністю і марнотою.