Что символизируют цвета в творе "дорогою ценой"

На ілюстраціях переважають темні кольори щоб підкреслити трагічнісь подій та внутрішні пререживання героїв.

Мої роздуми над поемою «давня казка» головні герої поеми «давня казка» — поет та лицар бертольд. дія відбувається ніби поза часом, але ми підсвідомо вважаємо усе описане ситуацією, що мала місце у давнині: ще б пак, лицарі, прекрасна , військові походи… але занурюючись у сюжет, ми забуваємо про те, що описані події не втратили своєї актуальності і дотепер. авторка окреслює головний конфлікт поеми: це суперечності між поетом, який виступає ніби узагальненим образом поета як такого, співця краси природи, виразника народної думки, і лицарем бертольдом, який уособлює узагальнений тип правителя, ласого до грошей та статків, приземленого, амбіційного, несправедливого.дійшовши таких висновків з прочитаного, розкривши той прихований зміст, те широке узагальнення, на основі якого побудувала леся українка свою поему, ми розуміємо, що «давня казка» має місце і в xxi сторіччі… згадаймо часи срср (адже це було так зокрема репресії, яких зазнавали діячі культури та літератури, журналісти і вчені. хіба це не поети, ув’язнені злим лицарем? поет не боявся ув’язнення, адже знав, що його вільні думи-чарівниці , його нащадки та послідовники його магічному слову і далі поширюватись світом, нести не лише красу мистецтва, а й ідеї справедливості, рівності. так само й громадські діячі xx сторіччя не соромились та не боятись висловлювати свою думку, знаючи, що правда переможе; навіть якщо прийдеться віддати за неї життя, — їхня справа не марна.ми пам’ятаємо цей непростий період в нашій історії і шануємо людей, які показали себе сміливими борцями за свободу. але чи зникла ця проблема зараз? вже постала «правда нова», яку ніби пророкувала нам видатна поетеса? це непросте питання. адже в нашій країні немає утисків з боку влади щодо журналістів, письменників, поетів. кожен може вільно висловитись, навіть якщо його позиції не збігаються з чиєюсь думкою… це на поверхні, але мені здається, що проблеми все-таки залишились… кілька років тому в україні було проведене і отологічне опитування серед працівників змі, в якому спитали, чи впливає політика редакції на думки, висловлені в дописах журналістів. і близько сорока відсотків відповіли, що впливає… на мою думку, причиною цього є не тільки «неправильна» політика редакції, а й спосіб мислення людей: ще й досі, а не побоювання з приводу висловлення своїх думок, підсвідомо ще боїмось сказати бодай слово всупереч. я сподіваюсь, що з часом такий спосіб мислення, такий спосіб поведінки зміниться. та він і зараз змінюється, тож часи правди нової, мабуть, не за горами…нещодавно я дізнався, що за звичайними для нас речами (телебачення, радіо, газети) ховаються цілі наукові галузі: психологія, соціологія, правознавство досліджують феномени, пов’язані зі змі. кажуть, що журналісти не стільки відображують громадську думку, скільки творять її. і добре, якщо це поет з «давньоїказки», який закликає людей до боротьби за справедливість. але часто журнали та телебачення впливають на нас не зовсім позитивно. крім того, я також дізнавався про важливе поняття «інформаційної безпеки» та «інформаційного нападу» — коли відбувається спеціально зорганізований інформаційний вплив на глядачів… виходить, коли спала боротьба між «правителями» та «поетами», загострилась боротьба між самими «поетами»? всі ті процеси, що мають місце в річищі впливу змі на людей, приховане протистояння чи тиск політики на журналістику — дуже складні і ми не можемо зовні їх осягнути, а відтак не можемо й знайти шлях розв’язання багатьох проблем. але існують науковці: психологи, соціологи, правознавці та й просто і громадські діячі, які займаються і займатимуться цими проблемами. тож розраховуємо на їхню компетентність та на нашу власну обачливість і чесність перед собою. тоді, можливо, часи «нової правди» настануть дуже скоро.

Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті — "Гуси-лебеді летять", "Щедрий вечір". Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій.

Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жарптиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик — непосидючий, бешкетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : "слабість" або "дурість", за словами односельців невситима — жага до читання. Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в "селі". Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань не залишився марним: Михайлик із задоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про батькову кирею. В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, "я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку".

Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім'ю. Неосвічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. "Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман", "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна". З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. "Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини".

А "з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсміювалися" сусіди. Бо "де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?"

Справжню науку проходить Михайлик гаючи життя дорослого світу. Він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. Нестатки у власній сім'ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. Палко протестує дитяча душа проти людської зажучливості, нечесності, підступності. Вчинки Юхрима Бабенка, сім'ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення.

"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді" — так починається перша повість. Цим образом вона і завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ Михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. Недарма ж бо "Гуси-лебеді летять... над моїм дитинством, ...над моїм життям!"