100 за якими ознаками повість "таємне товариство боягузів, або засіб від переляку №9" можна назвати пригодницьким.

«Тайное Общество Трусов, или Средство от испуга №9» - это попытка объяснить, что трусости нужно избавляться. Клим Джура имеет побороть этот свой страх, а вскользь и планету. Автор мастерски сочетает психологизм и назидательность: простые, даже немного банальные как для детской литературы сюжеты обрастают психологической глубиной. Повести Л. Ворониной - это форма психологической ребенку, чувствует слабость, которая не может защитить себя от хулиганкуватих сверстников (таких, как Саша Смык, или Кактус). В повести Землю атакуют пришельцы с чужой Галактики - коварные и хищные Синьоморды-Квакожеры, которым весьма по вкусу наши насекомые. Климу в его борьбе с космическими варварами другие члены Общества - Жук и Заяц. Но в центре Тайного Общества - Супербабушка Соломия. В реальной жизни это маленькая женщина с добрыми глазами, которая печет пирожки для внучка. Но на самом деле это женщина со сверхмощными которая основала Общество и которая все время работает над удивительными изобретениями.
В книге описываются увлекательне приключения и похождения мальчика.
Признаки приключенческой литературы –динамичный сюжет, острота ситуаций, накал эмоций, мотивы тайны, похищения, преследования,преступления, путешествия и т. п. Внутри приключенческой литературы можно выделить несколько устойчивых жанров, различающихся по двум признакам: в какой обстановке происходит действие и каково основное содержание сюжета.

Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.

Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.

Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.

Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.

Багато людей не розрізняють колядок і щедрівок. Але обрядові пісні тобто , колядки і щедрівки виконують лише в певний період – на різдвяно-новорічні свята. Колядки співають, починаючи з Різдва й до Водохрещ, з 7 по 19 січня. А щедрівки виконують лише протягом тижня – від Нового року й до Водохрещ.

Виникли ці обрядові пісні ще до прийняття християнства, і виконували їх лише парубки, котрі провідували селян і вшановували господарів та їхніх діток. У дохристиянські часи їх виконували лише весною, оскільки під цю пору відзначали Новий рік. Але навіть коли змінився порядок щодо нового року, колядки лишилися незмінними.