Характеристика павлуші тореадори з васюківки (*_*)

Павлуша – найкращий друг іншого головного героя повісті Івана на прізвисько Ява. На відміну від Івана, Павлуша був більш спокійним і врівноваженим, що, звичайно, допомагало парочці двох цих друзів домагатися успіху і прославляти себе на всю невелику, але дуже жваву Васюківку. Він точно так же, як і Іван на прізвисько Ява, Павлуша був дуже активним, грайливим, розумним і кмітливим. Але при цьому він був досить серйозним хлопчиком, що відрізняло його від Яви. Проте, Павлуша Завгородній завжди, що б не придумав Ява, підтримував його і допомагав йому втілити в життя всі ті цікаві плани, які у них були. Причиною тому не тільки серйозний і врівноважений характер Павлуші, але і те, що цей хлопчик хотів стати пілотом, коли виросте. А ця професія, як відомо, вимагає особливої ​​уваги до дрібниць, відповідальності та серйозності.

Розкрити образ Павлуші також можна завдяки його спільним діям з Ванею. Як відомо зі змісту повісті, хлопчики навряд чи колись мали такі наміри, в рамках яких вони могли комусь нашкодити. Тим не менш, іноді це все-таки відбувалося, оскільки недолік життєвого досвіду і невміння вести деякі справи змушувало допускати їх прикрі помилки, виправити деякі з яких завжди було досить складно.

Окремо варто згадати те, наскільки хорошим другом Павлуша був для Івана. Він завжди допомагав йому в найскладніших життєвих ситуаціях, надавав йому своє повне сприяння у всіх справах, навіть у тих, які могли викликати невдоволення або роздратування з боку дорослих. Незважаючи на відмінність у характері від Івана, Павлуша був дуже хорошим другом і завжди намагався знайти компроміс. Втім, справедливості заради варто помітити, що Іван завжди відповідав йому своєю взаємністю.

Цікава історія пригод маленьких хлопчиків, історія їхньої дружби описана Всеволодом Нестайком в повісті «Тореодори з Васюківки». Цікавих образів в ній досить багато, одним з них є Павлуша Завгородній. Він володіє високими людськими якостями, він грайливий і веселий, про його пригоди дуже цікаво читати.

 Дуже важливо знайти роботу своєї мрії. Але професій дуже багато і вони всі різноманітні. Перед кожним випускником постає питання у виборі своєї професії, бо професії задасть напрямок всього мого життя. Саме від професії залежить чи будуть  мої сірі будні щасливі, і чи не перетвориься робота на каторгу.
  Наприклад я хочу бути юристом. Я рада,що вибрала професію свідомо. Бо хочу робити людям добро, захищати їх спокій. Хоча це повинна робити кожна людина.
 Незнаю як складеться доля і що чекає мене в майбутньому,але я буду вірна свої професії. Я хочу бути на боці закону,захищати їх. Це є моя мрія.Я знаю,що буде не просто,але мене це не лякає.
   Головне вибирати професії без натиску друзів,батьків чи інших осіб,а за покликом серця. Все залежить від нас,тому вперед.

Відповідь:

Період 20-30-х рр. XX ст. харак­ теризувався наявністю надзвичайно

гострих дискусій у сфері драматургії,  що мали не так естетичний, як

політичний характер.

На початку 20-х рр. XX ст. діяло 74 професійні театри, чис­ленні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Держав­ний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Дер­жавний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса.  

Професійний театр 20-30-х рр.  XX ст. розвивався за двома напря­ мами, які умовно можна окреслити   як «психологічний» та «експериментальний». «Психологічний»  мимоволі асоціювався з театром  імені І. Франка, керованим Гнатом  Юрою, а «експериментальний» — з  театром «Березіль», який очолював  Лесь Курбас.

1922 р. керова­ний Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої сто­лиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національ­ного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну укра­їнського театру», «Березіль» власне був і театром, і мистець­кою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно- громадську роботу, організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла Церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру.

Лесь Курбас намагався  створити так званий «театр дії»,  який, на відміну від «психологічно­ го» театру, спирався на активну по­ зицію глядача. Це мав бути театр, що  втілює на сцені найскладніші твори з  усесвітньої драматичної творчості.  Крім того, Л. Курбас намагався пере­ дати засобами театрального мистец­ тва трагізм нового життя та націона­ льні прагнення українського народу.

.

Драматургія:

Для драматургії 20-30-х рр. характерним було взаємопроникнення ознак різних жанрів: трагікомедія ("Народний Малахій" М.Куліша, "Княжна Вікторія" Я.Мамонтова). Особливе місце у драматичному жанрі посідає фантастична п'єса, що тяжіє до антиутопії: "Марко в пеклі", "Майстри часу" І.Кочерги, "Радій" М.Ірчана, фантастична драма "Дума про Британку" Ю.Яновського.

Основоположником новітньої української драми став М.Г.Куліш, що першим серед драматургів свого покоління прийшов до психологічного письма, створив модерну драму українського революційного відродження. Біля витоків української модерної драми стояв і Я.Мамонтов. Його драматичні етюди, ліричні драми, п'єси романтичного, символістичного забарвлення йдуть від традицій О.Олеся та В.Винниченка.

Драматургія 20-30-х років чітко розподілена на 2 періоди: до 1934 р. і після нього. Її розвиток було штучно перервано, традиції були кинуті в забуття.

Пояснення:

керівники театру: Лесь Курбас, Гнат Юра, Панас Саксаганський.

Драматурги:  М.Куліш, І.Кочерга, І.Дніпровський, К.Буревій., Спиридон Черкасенко. Яків Мамонтов.