Вірш про веселку 4-7 строчок.

Дощик сонечку всміхавсь,

Лоскотав промінчик.

А коли на землю впав,

Враз став зовсім іншим.

Посмішка вниз головою –

Кольоровою дугою!

Объяснение:

ответ: Один, два, три йшов дощик,

А коли закінчився,

Засвітило сонце,

Проміння впало на землю,

І з'явилася веселка

Дітлахи зраділи, усміхаються

Бо живуть з веселкою,

Радісне життя з веселкою у світі.

Объяснение:

Головних героїв твору, остапа й соломію поєднує палке кохання й вірність, обоє рішучі, сильні, запальні, готові долати життєві труднощі. якщо остап дуже нагадує своїх літературних попередників на взір    яреми галайди та варнака,    миколи джері тощо, то пара головних героїв сприймається нестандартно й додатково збагачує дію любовним мотивом. соломія  — вродлива і сильна жінка. вона має високу і міцну,  «як на доброго мужика» , постать, гарне,  «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся» . коли вона разом з остапом тікала з рідного села, то  «дивилась у простір засмученими карими очима» . в її очах відбивався і за рідним краєм, який вона покидала, і  за невідоме майбутнє. соломія  — вольова, мужня й ніжна жінка, щира й вірна подруга остапа. заради коханого та волі вона  «вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…» . вона вирішила радше втекти, аніж усе життя прожити в роскоші але з нелюбом. "і прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє все воно " . щоправда, задовольняючи вимоги героїко-романтичного твору, автор трохи ідеалізує персонажів. для відмінювання їхнього благородства він є епізодичних дійових осіб, як-от іван котигорошка  — тип надійного товариша. він щиро переймається долею своїх нових друзів, готовий ризикувати власним життям, аби остапові й соломії [

Новела «за мить щастя» писалась, коли в літературу прийшло більше трагічної правди про війну. на той час о. гончарем був написаний роман «людина і зброя» про трагедію студентського батальйону, бійцем якого був і сам автор; у його уяві окреслю­вався роман «циклон» про страшну табірну одіссею радянських полонених. через те не дивно, що новела «за мить щастя» спов­нена болю, суперечностей, побудована на багатьох опозиціях.її задум виник у далекій бірмі, у місті рангуні. тамтешні молоді солдати з автоматами й храми-пагоди, що нагадують опо­відачеві «стоги жовтогарячого жнив’яного блиску», стали імпуль­сом спогаду про давню історію. очевидно, цей архетипний образ сонячних жнив, снопів, полукіпків, як символ життя, зберігався в підсвідомості автора ще з повоєнного літа поруч із образом смерті як кари за смерть. але тієї смертної кари не приймала душа автора, котрий пройшов крізь пекло війни и таборів. більше того, смерті на війні протиставлено радість життя й кохання — і ті дві смерті вже після вшни, коли фронтовикам мріялося про в1чнии мир. свої давні тривоги й сумніви автор відбив у слові, воскре­сивши найбільш вражаючі епізоди тієї давньої історії и намага­ючись осмислити те, що деталями окреслено історичні умови, здавалося б, локальної події, що сталася на жнивах у полі, біля угорського містечка, поруч із яким розташувалися окупаційні частини, «солдатська цивілізація», як не без іронії висловлюється опові­дач про землянки, споруджені в колишньому графському лісі. у ситуації, що склалася, не могли не виникати проблеми взаємин солдатів і місцевого населення. автор подає лише окремі деталі кризових моментів тих відносин: «боєць лежить на винограднику затоптаний, поглумлений, з перерізаним горлом»; трапляється, місцеві любителі вина и «бійців споюють».