Придумать хайку приятно если ответите 15 б.

Плине час так шкидко
швидше від життя
йде осінній дощ

План до твору “Митькозавр із Юрківки “

1. Отримання літнього завдання хлопцями — зібрати колекцію комах.

2. Від’їзд Сергія і Митька до бабусі в село.

3. Похід на річку.

4. Зустріч з Василем Трошем біля озера.

5. Розповідь велосипедиста про чудовисько, яке начебто живе в озері.

6. Ночівля біля озера.

7. Запис до бібліотеки і вивчення зоології.

8. Митькозавр Стеценка з Юрківки — чудовисько, що живе в лісовому озері.

9. Виявлені сліди невідомої істоти на березі

10. Роздуми щодо пастки для химери лісового озера.

11. Вихід знайдено – химеру будуть ловити на курку, яку вкинули в яму.

12. До ями замість чудовиська потрапляє дід Трохим. Провал операції «Курка».

події, що відбулися у дядька Гната з тромбоном; хлопці так і не виявили того, хто живе в озері.

13. Імітація чудовиська Васильом

14. Подяка Сергія і Митька Василеві за чудові канікули та інтерес до зоології.

План “Химера лісового озера“

1. Завдання вчительки

2. Насмішки  майбутнього майстра велосипедного  спорту

3. Добра бабуся, та дід Трохим.

4. Дорога до лісового озера.

5. Страшна розповідь про химеру

6. Таемниця. І нічна варта.

7. Вивчення бібліотеки.

8. Митькозавр Стеценка із Юрківки.

9. Велечезні сліди на березі.

10. Невдала операція “Курка”.

11. Нічний розіграш Васі.

12. Майбутні пригоди хлопців.

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».