Характеристика платона з твору ніч перед боєм

Дід Платон в оповіданні "Ніч перед боєм" постає перед нами старим,але досвідченим та мудрим чоловіком,котрий був авторитетом для всіх молодих солдат. Дід перевозив молодих хлопців через річку, висловлюючи свою думку про життя, мудруючи та повчаючи. Це людина стара,але надзвичайно розумна та безстрашна,але наповнена мудрістю та досвідом. У діда був друг Савка, який також разом з ним до переправляти хлопців на ту сторону річки. Дід Савка був бідно одягнений, на голові стирчала шапка,мов коров'ячий кізяк. Не дарма Савка та Платон є не лише сусідами,а й друзями,адже вдачею, розумом та досвідом вони надзвичайно схожі.

Відповідь:

До кожного Вашого питання є малюнок, без нього на деякі питання відповісти майже неможливо. Але щойно відповідала на такі питання для іншої людини, тому:

1. Дівчина на екрані Соломія (бабуся Соля в минулому. коли їй було лише 30 років)

2. Сашку Смику (Кактус) потрібні були гроші, тому що він грав на ігрових автоматах.

3. Сашко із синьомордими на тій картинці, якої тут немає повертався з підземелля, в якому синьоморді влаштували пункт. А вхід в це підземелля було влаштовано в старій дерев"яній будці, в якій колись лагодили взуття.

4. Ропухи повернулися на кораблі, коли вдихнули пилок з квітів, що виросли з насіння, яке дала бабуся Соля. Від цього пилку синьоморді  стали слухняними і покірними, а тому послухали наказу Климка забиратися геть.

5. Дві ропухи  - це двоє синьомордих, яких бабуся зменшила і залишила у себе на хазяйстві, щоб ловили мух.    

Пояснення:

Відповідь:

Соломія або бабуся Соля

Пояснення:

уривок:

Ось на стіні наше сімейне фото, прикрашене вишитим рушником. .. Цю гарну молоду жінку я впізнав одразу – це її голос я вперше почув у таємній лабораторії ТТБ, це на її вимогу я заприсягнувся, що візьму участь у секретному експериментіТепер я зрозумів, кого вона нагадувала. Очі в неї були точнісінько такі, як у бабусі Солі, тільки обличчя зовсім молоде.

— Нічого не розумію ів я і почав обстежувати дивний прилад, що стояв у кутку кімнати на старовинному столі, вкритому химерним різьбленням.  Прилад скидався на комп'ютер, тільки замість клавіатури перед темним екраном лежала невеличка пласка скринька На екрані з'явилося молоде обличчя жінки, яку я не міг назвати бабусею.  — Ну що ж, здрастуй, онучку, сказала жінка з екрану. – Ось ми й зустрілися...

Від хвилювання у мене перехопило подих, та все ж я зміг іти:

— Хто ви?

— Я – Соломія, я мати твого тата. Тільки зараз мені тридцять років. Я – з минулого