Сенкан про васю в митькозавир іх васюківки

Що? напиши правельно

1) А) Цигани

2) Б) Розповіді діда

3) А) Звідки він бере мужність і сили.

4). В) за боягузтво, невміння та небажання захищати рідну землю;

5). Б) наявність оповідача, розповідь ведеться від першої особи;

6) А) той збирався до міліції заявляти на Славка за поранення;

7) 1)Віра у свій талант - Славко Беркута

2. Протистояння брехні і правди-Юлько Ващук.

3).Відсутність повноцінного спілкування з дорослими-Лілі Теслюк.

4)Самотність дитини-Стефко Вус.

8)Цинани забрали Остапа до себе, лікували його різними травами та годували.

9)Остап і Соломія заради волі заплатили велику ціну. Соломія відрізала свої розкішні кози, які на той момент дуже цінилися в дівчат. Остап покинув свого діда, щоб відчути як це бути вільним.

Вони не здавалися, йшли до своєї мети. Проблеми, які траплялися на їхньому шляху вони їх долали не здавающись. Вірили в себе.

Соломія трималася до останнього, побачивши, що плавні горлть вона не впала духом і почала шукати Остапа. Остап не втрачав надії і бризкав воду, щоб вовк відступив від нього.

Соломія так і не відчула, як бути вільним, гинучи в голодних водах.

10)Образ Колодуба і дідів схожий. Він також вірив в перемогу. Діди були Відважними і сильними, цього вони вчили і Колодуба. Діди навчили його вірити свою перемогу і нікол не здаватися.

11)У центрі повісті Коцюбинського - двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка. Соломія дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай і тому вона тікає разом із Остапом. То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість, неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим. Соломія — справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь. Вона перев'язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала.

І заради свого коханого вона помирає. Помирає у голодених водах Дунаю. Але і в останніх хвилинах свого життя вона бриться, каже собі, що на березі гарно там сонечко, трава.

Докія з твору "Каторжна": 

"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"

"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."

 Докія з твору "Земля": 

"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."

"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."