Твір-роздум на тему почуття власної гідності

У житті кожна людина зустрічається з красою і підлістю, радістю і горем. У її житті бувають торжества, веселощі, але й години страждання від якогось горя. Душу її бентежить то всепоглинаюча любов, то відчуття огиди до певних явищ у житті. Бувають такі моменти в житті, коли треба від чогось відмовитися заради рідної людини, а на чомусь слід принципово наполягати. Треба піднятися силою своїх думок, переконань над почуттям і емоційними поривами з однією метою — не принизити ні себе, ні тих, хто поруч.

Усе це вимагає людська гідність. Народна мудрість стверджує: "Від спраги помирай, але гідності не втрачай". Треба з гідністю жити, працювати, переживати радість і горе, з гідністю зустрічати свою останню годину.

Гідність — це мудра влада тримати себе в руках. Благородство твоєї людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро й тонко ти зумів визначити, що гідне і що негідне. Гідне повинно стати суттю твоєї власної культури, негідне хай викликає презирство й огиду.

Гідна людина завжди красива, бо вона не дозволяє собі бути негарною завдяки низькому вчинкові чи підлій думці. Можна мати прекрасну зовнішність, але ця краса буде тільки зовнішньою, без внутрішньої краси така людина нікого не зацікавить, не приверне увагу людей порядних, інтелігентних. Тому не слід, звичайно, забувати про зовнішню красу, але треба дбати про внутрішню — душевну, а це може до зробити тільки почуття власної гідності.

У Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, об’єднаних спільним початком і закінченням.Казки були опубліковані разом у 2000 р. видавництвом «Зерна» і частина казок була видана видавництвом «Піраміда». Частина казок також опублікована у книжці «Джалапіта», виданій у 2006 р. львівським видавництвом «Піраміда».Збірка казок містить вісімнадцять оповідань. Перед самими казками, між ними та після них відбувається розмова між шакалом та консервною бляшанкою. Ці двоє, зустрівшись ввечері, домовляються розповідати один одному казки. Вони почали розмовляти про те, що люди їх не розуміють, забувають, «що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються», теж мають душу. При цьому шакал розповідає казки із сумним закінченням, а бляшанка – казки із щасливим кінцем. Кожну розказану казку обоє коментують та інтерпретують її мораль по своєму.Як і в багатьох інших творах Андієвської, в казках відбувається олюднення речей. Шакал та бляшанка обговорюють власне уподібнення до людей. 

1) Зустріч Герасима Никодимовича з євреєм.
(Єврей пропонує фальшиві гроші. Калитка ще вагається).2) Залицяння Романа до Мотрі.3) Хитра пропозиція фактора Гершка.
(Герасим може на ній нажитись).4) Перевірка "фальшивих" грошей з кумом.
5) Відважне рішення Калитки, взяти більшу суму "фальшивих" грошей.
6) Брехня єврея. Герасимо обдурено, його обікрали.
7) Спроба самогубства (Калитка намагався повіситись). Герасима врятовано(копач Бонавентура врятував).8) Дружина Герасима бідкається. Їхня сімя бідна, але Герасим живий. 
Твір закінчується тим, що Герасим залишається з пустими руками. Але так до кінця і не розуміє, що гроші - не головне в житті.