План до 7 розділу аліса в країні чудес

План
1) Аліса і її друзі
2) Пригоди Маленької дівчинки
3)Зустрічі-веселі

1 Аля потпрапляє в країну чудес 2Аля в країні чудес 3 Аля знайомиться з першим не долядником 4Не доладько розповідає про дивні  речі 5 Аля вперше доводить справу до кінця 6 Аля все більше дивується 7 Аля вперше чує про Першого Недорадника 8Аля  прибирається до Замку Недороля Десятого 9Недопопелюшка ризикує життям 10Аля зустрічає Недороля Десятого11 Аля дізнається про Державну Таємницю 12 Аля дізнаеться, з чого побудовано Недоладію 13 Аля впізнає Першого Недорадника 14Аля допомагає Недораднику  15 Аля потрапляє до зачарованого будиночка 16 Аля читає  * в лапках* чарівну Книгу справономер 17 Аля пробує ще раз  раз довести справу до кінця 18 Аля потправляє до рук Першого Недорадника 19 Недороль Днсятий підписує наказ по Алину страту 20 аля опиняється в підземелі 21 аля, якби вона не спала то могла почути дуже дивну розмову 22 в підземеллі з'являється Недороль Десятий 23 Недопопелюшка приходить Алі на до виявляється що полагодити неможливо 25  всі вирушають на пошуки стрілки 26 Ми дізнаємося чому перший Недорадник  опинився за гратами 27 Аля не впізнає деяких давніх друзів 28 Аля дістає подарунок 29 Аля домальовуе Першого Недорадника 30 КІНЕЦЬ!

Духовне багатство - найбільший скарб у житі

Немає навіть сенсу спорити, що краще - бути духовно багатим або мати матеріальне багатство, тобто багато грошей. Матеріальне багатство доволі легко втратити, а от духовне багатство залишиться з людиною назавжди. До того ж, одне іншому не заважає: можна бути багатим і духовно, і матеріально. А ті, хто вважають, що матеріальне багатство вище за духовне, самі скоріш за все є духовно бідними людьми.

Духовне багатство не продається і не купляється. Мудрість, моральна чистота, чесність та порядність, чуйність, людяність, широта душі - жодну з цих чеснот не можна купити за гроші. Не купити за гроші й повагу та любов оточуючих, які дістаються духовно багатій людині. 

Духовно багаті люди - це зразок, на який треба рівнятися всім, якщо ми хочемо, щоб наше життя змінювалося на краще. 

Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на кри­жині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні пи­тання. Поетеса знає відповідь. Людина

Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!

Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас.