Мотив пісні віють вітри віють буйні

Страждання дівчини за коханим .

В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу – Тарас Григорович Шевченко. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Цього року ми вшановуємо 203-ю річницю від дня народження генія українського народу Тараса Шевченка, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Вся творчість Великого Кобзаря, якою він полонив серця мільйонів людей, зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боротьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть рушійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та суверенітет.

Ім’я, яке відоме далеко за межами нашої країни, творчість якого не залишає байдужим нікого. Геній українського народу, Великий Кобзар, чудовий лірик, вражаючий художник, незабутній письменник, незрівняний поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати Тараса Григоровича Шевченка. Життєвий і творчий шлях відомого українського митця пронизаний низкою випробувань: переживаннями та втратами, розпачем та радістю, відданістю та спокутою… Проте Тарас Шевченко – це людина, яка завжди боролася за свої переконання, за право носити горде ім’я – українець.

Значення творчості і суспільно-політичної діяльності українського генія важко переоцінити. Шевченко вже за життя став символом української нації, уособленням української національної свідомості, поборником української мови. Незгасиму пам’ять про українського поета увіковічують в пам’ятниках та пам’ятних знаках. В Україні встановлено близько 700 пам’ятників, меморіальних дощок, пам’ятних знаків і 75 – за кордоном у 26 державах. В центральній частині міста Надвірна – на майдані Шевченка височіє пам’ятник Великому Кобзарю, який був свідком всіх подій, які утверджували надвірнянців, як невід’ємну частину Великої Української Нації. На майдані Шевченка проходила Революція Гідності в нашому місті, у підніжжі пам’ятника Великого Тараса звучать молитви за кращу долю нашої держави, проходять заходи по вшануванню загиблих Героїв України.

З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — це одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.Наш великий пророк вже понад 200 років веде свій народ від неволі до волі, веде до справжньої сильної країни. Зараз його слово правди, слово віри допомагає нам у боротьбі за волю України. Ті звертання до волелюбного народу, які звучали понад 150 років назад, стали надзвичайно актуальними для сучасної України.

„Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!», –

За вас правда, за вас слава

І воля святая!”

Ці слова три роки тому були підхоплені мільйонами українців у всьому світі, які піднялися проти нових спроб загнати нащадків Шевченка в ярмо. Вони прогриміли і скликали безліч небайдужих людей різних національностей і віросповідань підтримати наш народ у прагненнях до кращого життя. Пройнялися ними на київському Майдані нескорена Небесна Сотня та тисячі співвітчизників. Вони увійшли в історію початком тривалої боротьби, віддзеркаленням нескореності, мужності і волелюбності нашого народу.

Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:

”В своїй хаті своя й правда

І сила, і воля.”

Відповідь:Железняк решился поднять народное восстание и стал во главе гайдамацкого отряда из нескольких сот человек, назвавшись запорожским полковником, созывая к себе народ. Решающую роль сыграли слухи о якобы имеющейся у него грамоте Екатерины II, повелевающей истреблять поляков и евреев на Украине. Толпы народа сошлись на этот призыв, и Железняк, постепенно увеличивая свои силы, в апреле 1768 года вышел из Мотронинского леса и дошел до Умани, истребляя по пути поляков и евреев.

Особенно кровавая резня произошла в Умани, куда, как в наиболее укрепленное место, стекалось при появлении первых слухов о восстании большое число польских панов. Перед Уманью Железняка встретила надворная казацкая команда киевского воеводы Ф. Потоцкого, под предводительством сотника Ивана Гонты, который перешёл на сторону Железняка. После взятия Умани, в ней, по словам некоторых польских историков, погибло до 20 000 человек польских панов и евреев, Железняк провозгласил восстановление Украинского государства - Гетманщины, а Повстанческая Рада назвала его гетманом. [2]

В июне 1768 года присланный генералом П. Кречетниковым отряд под командованием полковника Каргопольского карабинерного полка Гурьева захватил Железняка и Гонту в плен:

« Получен рапорт от полковника Гурьева, что он, прибыв под местечко Гумань, нашел лагерь грабителей, к коим послал поручика Кологривова, с тем чтобы они отдались; но оные, не допустив его до себя, стали стрелять, почему он, увидя их сопротивление, тотчас атаковал и, не дав им оправиться, взял, коих нашлось: наших запорожцев 65 да здешних разных Козаков 780 человек, и при них взято 14 пушек и великое число ружей и протчего, и до тысячи лошадей... »

Как подданный Российской империи, Максим Железняк не был выдан полякам, подобно Ивану Гонте, а остался в руках русских властей. 8 июля 1768 года он был, вместе с 73 товарищами, которые считались русскими подданными, заключен в Киево-Печерскую крепость, а в конце месяца вышло распоряжение о предании его суду в киевской губернской канцелярии. Суд осудил Максима Железняка и его соратников к избиению батогами, клеймению, вырыванию ноздрей и пожизненному заключению в шахтах Нерчинска. Находясь под караулом в окрестностях Ахтырки, Железняк с 51 товарищем сумел бежать, обезоружив охрану, но большая часть бежавших, в том числе сам предводитель, были вскоре пойманы.

По другой версии, позже, уже находясь на каторге, Максим Железняк снова бежал и даже принимал участие в войне под руководством Пугачёва.

В украинской народной памяти Максим Железняк остался как герой национально-освободительной борьбы с поляками и евреями и защитником православной веры, его образ сохранился в народных песнях и преданиях в идеализированном виде.

Максим Железняк является одним из главных персонажей знаменитой поэмы Т. Г. Шевченко «Гайдамаки».