Русалонька із 7-в. зробити рід софійки (генеалогічне дерево)

Клава(пра-пра бабуся Софії)
⏬
Горпина і Павло
⏬
Ніна
⏬
Ліна і Максим
⏬
Сніжана Тетяна
⏬
Софійка Ростик

1. Клава і Корній                                                                                                   2. Горпина і Павло                                                                                              3. Ніна і Максим                                                                                                   4. Тетяна і Сніжана                                                                                             5. Софійка і Ростик

Історія про мишку розпочинається зовсім не казково: героїня твору живе так, якк живуть усі миші в людських оселях. Вона боїться людей, а нірку влаштувала там, куди ніхто ніколи не заглядає. Мишка виходила зі свого сховку тільки тоді, коли в хаті не було жодного чобота, жодної ноги. Але на подвір’ї вона вже нікого не боялася, адже там жили мирні створіння: пишний півень і круторогий віл. Часто сюди з міста забігали сестрички, худі, голодні, миршаві. Вони розповідали, що в містах люди дуже бідують, бо настали страшні часи — війна. Матері стежать, шоб жодна крихта хліба не впала на підлогу, несуть кожну крупинку своїм дітям. А нашій мишці жилося добре. Її хазяї добре харчуються, коптять сало в димарі та ще й продають м’ясо, масло, яйця, крупу чужим людям. Торгують уночі, а вдень перелічують гроші та ховають їх у ящик під ліжком. Простим людям війна приносить нешастя, горе, смерть, а таким, як хазяїн мишки, всенародне лихо обертається на прибутки. Багатії вмиваються пахучим милом, коли люди вмиваються сльозами, а під час війни багатіють так, що великий ящик з-під гранат, наповнений грошима, уже ледь закривається. Одного разу мишка побачила в хаті незнайомку. Худа, змарніла жінка просила багатіїв зглянутися на її горе, дати дитині, яка помирає від голоду, хоч трішки молока, клялася пізніше принести гроші, але хазяйка брехала нещасній матері, що її корови не дояться. Мишку вразила така безсоромна брехня. Саме тоді в голові мишки зародилася геніальна ідея: вона вирішила знищити те, що для її хазяїв було дорожчим за людське життя. Уночі, коли багатії поснули, мишка прогризла ящик і почала трошити паперові гроші — людську кривду й горе. За кілька діб нічого було вже гризти — хазяї знайшли в ящику купу паперових клаптів. Саме цієї миті багатії відчули справжнє горе, бо втратили те єдине, чому присвятили своє життя. Гроші були для них смислом і метою існування, а втративши статки, ці людці втратили все. Звичайно ж, мишці довелося тікати від ситого життя в теплій хаті у світ, наповнений стражданням і горем, але вона більше не могла жити поряд із людьми, які наживалися на народній біді, раділи чужому горю, мріяли про те, щоб війна не закінчувалася якомога довше, а грошики текли б ручаєм у їхні скрині. Богдан Лепкий визначив жанр твору «Мишка» як казку. Дійсно, твір має казкову героїню — мишку, яка зустрічається зі своїми сестричками, дає оцінку вчинкам людей, вирішує покарати зло й робить це. Але все інше, про що йдеться у творі, — абсолютна реальність. Не секрет, що війна — це найбільше нещастя, але деякі людці вміють використати всенародне горе собі на користь. Вони не знають жалю, не мають совісті, не здатні на самопожертву. Але закон справедливості все-таки є, і за цим законом вони обов’язково будуть покаран
і.

       Д

жер

ел7\

 о: http://d

ovidka.biz.ua  /mi

shka-lepkiy

-realne-i-uyavne/ 

Довідн

ик цікавих ф

актів та кор

⇒,ω∵исни 

х знань © dov

idka.

biz.ua

У кожного в житті свої цінності. Кожен має свою мету, якої пране, свою мрію, в здійсненність якої палко вірить. Ось так і жив собі рибалка із казки Емми Андієвської "Балаклива риба". Ось так і прожив більшу частину свого життя, не уявляючи іншого. Та одного разу доля підкинула йому несподіванку - незвичайного друга. Риба забавляла чоловіка, додавала кольорів в його життя. Незабаром він забув про звичну будденість, адже звичним для нього стало інакше, яскаравіше життя, у нескінченість щастя якого він вірив без жодного сумніву. Та за кожний дарунок доля завжди потребує виплату, яку чоловік і заплатив одного дня. Якби чоловік не зустрів рибу, не відчув би що таке раптове піднесення, нестерпна радість , яку може подарувати лише справжній друг. І не дізнався б, як виглядає океан болю, берегів якого не побачити за 1000 км. І напевно це буде незрозуміло багатьом,але чоловіку було б важкіше, не відчути цього болю та цієї радості. ніж прожити плавне, монотонне життя, повсякденні барви якого, плавно та послідовно перетікають в незкінченність. Життя завжди дає нам уроки: іноді приємні, а іноді вони вбивають та ламають. Та справа не в жорстокій долі, справа в тім, що по-іншому ніяк. Таким чином вона змушує людину сприйняти те, що ні за що не сприйняла б. Те- без чого життя не мало б сенсу, хоча здавалося б, що сенс є.