Лили з повисити шпага славка беркуты справыла на мене найбильше враження

Це був найстаріший вовк у світі, гроза місцевих лісів, який наводив жах на людей і тварин. Його прозвали Сіроманець, адже відомо, що це постійний епітет сірого вовка в народних казках.

Сіроманець упродовж тривалого часу був вожаком зграї, і йому корилися усі вов­ки. А тепер він зістарівся, осліп, заслаб, хоча залишився так само нескореним, як і раніше. Був у нього давній ворог серед людей — Чепіжний. Колись давно Сірома­нець украв у нього козу і з’їв її. Все-таки він звір хижий, йому їсти треба. А Чепіж­ний затаїв зло на вовка і понад усе бажав вбити Сіроманця. Він і ями копав на ньо­го по лісосмугах, і полював на нього. Хоча люди теж вчинили жорстоко з вовком, перебивши його зграю і вовченят. От і залишився Сіроманець самотнім на старість.

Жив у селі хлопчик Сашко, який полюбив Сіроманця, навіть не бачивши тва­рину. Ось саме він і став найкращим другом старого вовка. Він підгодовував вов­ка, розмовляв з ним, гладив по шиї. І той поводився мирно, відчуваючи доброту хлопця. Саме Сашко виручив Сіроманця з біди, коли той упав у яму. Упіймав таки його Чепіжний і кинув до кузні. Таємно, вночі, пробрався хлопець до куз­ні і перерізав брезентовий пояс, яким зв’язали вовкові лапи. А вранці Сіроманець утік від своїх переслідувачів.

Потім він ще довго і далеко біг, тікаючи від злих людей. Ледве не замерз у сні­гу, якби не льотчики, які знайшли і відігріли вовка. Там він знайшов ще одного друга — хлопчика Андрійка.

А Сашко сумував за сірим товаришем, увесь час думав про нього. Сіроманця теж тягло у рідні краї, і він вирішив повернутися. Сашко був дуже радий знову побачити друга. Хлопець навіть вирішив відвезти вовка до Одеси на операцію, але той злякався міського гамору і втік.

Сіроманець прийшов у Сашкове село. Прийшов помирати. Він вільно ходив селом, але люди були в полі, тому вбити його ніхто не зміг. Тоді вовк пішов у поле, ліг на спину і помер на рідній землі. В останньому своему маренні згадував Сіроманець свого маленького друга Сашка, і невпинно лунав в його вухах рід­ний голос: «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже кінець з тобою?..»

Такий трагічний кінець історії про дружбу хлопчика Сашка і Сіроманця. Ви­являється, що вовк, якого усі боялися, може бути добрим і вірним. Чому? Просто він добром відповідав на добро. Ця захоплююча і сумна історія змушує задумати­ся над тим, що між людиною і природою може існувати гармонія. Бо людина теж є витвором природи. Але вона сильніша, бо має зброю, яку часто використовує проти усього живого.

Мабуть, усім нам, людям, слід замислитися про наше ставлення до природи. І спонукає до цього оповідання М. Вінграновського «Сіроманець».

Объяснение:

поставили 12 б

Відповідь:

Усі персонажі умовно поділяються на дві групи — кріпосників та кріпаків:

Панночка

Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. Пансіон “благородних дівиць” не виховав у панночки жодної благородної риси характеру.

Стара пані

Надзвичайно добра, привітна, працьовита, щира людина, яка доброзичливо ставиться до своїх служниць. Вона, також, дуже любить свою внучку – панночку;

Лікар

Чоловік панночки, безвольний, у всьому слухається свою дружину;

Устина

Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Устина з повагою ставиться до своїх подруг, до старих людей, до оточуючих. Чи не найбільшою цінністю для неї є саме поняття Людини, людського життя. Устина наділена глибоким розумом, народною мудрістю. В її мові багато приказок, прислів’їв. Устина вірна, віддана дружина.

Прокіп

Чоловік Устини. Він не хоче і не збирається терпіти знущань з людей. В нього смілива та рішуча вдача, гостре відчуття несправедливості та готовність боротися проти неї. Прокіп не здається, бо для нього правда понад усе, він готовий терпіти за свою правду, за щастя своєї родини;

Катря і Назар

Моло­де подружжя, власність пана-лікаря, а потім і молодої пані. Назар ніколи не схилявся перед панами, а навпаки, не ховаючись, говорив те, що думав. Завжди дотепний він тонко помічав характерні риси своїх хазяїв. Сміливою і рішучою постає в повісті Катря, у минуло­му вільна козачка. Коли її дитина померла через те, що вона була на панщині, вона кінчає життя самогуб­ством після скривдження панами, кидаючи своїм вчинком виклик цьому суспільству сваволі й несправедливості.