Послание в капсуле привязаной к огромной бабочке было написано почерком (каким почерком было написано послание)

Бабусиним почерком дуло написано

Дійсно,найвтщим виявом патріотищму є відповідальність за долю та благополуччя своєї Батьківщини. Задачею кожного сина України, справжнього патріота полягає у захисті інтересів країни, піклуванні про її щасливе майбутнє. Тут будуть жити і наші діти, тому треба розуміти, що повага до рідної землі- зе фактично вклад у те, що буде попереду. (Абзац) Багато літературних, і навіть справжніх героїв з історії нашої країни, віддали своє життя, коли відстоювали її незалежність. Звичайно, це не має слугувати прямим прикладом доя наслідування для нас, бо вірішення питань зброєю є негуманним, неправильним, але іноді стається так, що не зважаючи на це, воїни- захисники свого краю вимушені брати до рук автомати. (Абзац) Нерідко, у такі часи, коли люди, які багато років були братами, починають війну, виникають такі ситуації, як у творі "Оборона буші", коли не зважаючи на війну, справжні почуття перемагають ворожнечу, але кінцівка всеодно невтішна. Тому, саме зараз, коли це так важливо, кожен з нас повинен зрозуміти свої помилки і навчитися сприймати правильно те, що відбувається навколо. Можливо, якщо кожна людина спитає себе:" Навіщо це?". Щось переосмислить, і спробує змінити, і це позитивне вплине на майбутнє. Я вважаю, що кожен повинен почати з себе.

«Заповіт» Т. Г. Шевченка являє собою найпоетичніший гуманістичний маніфест не тільки в українській, а й у світовій літературі усіх часів. «Маніфест» можна з впевненістю вважати програмою життя і творчості великого Кобзаря. Це неповторний поетичний заповіт, у коротких рядках якого поет звертається до своїх сучасників і майбутніх поколінь.Автор «Заповіту» мріє, щоб народ згадував його «незлим, тихим словом» і щиро вірить у те, що й через багато років його творчість і його ім’я не забудуться українцями. Т. Шевченко забуває про мотив власної смерті, який ми бачимо у початкових рядках віршу. І це цілком природно, адже автор розмірковує про долю Батьківщини. Смерть більше не лякає Кобзаря, бо автор мріє лише про те, як дніпровські хвилі понесуть «у сине море кров ворожу». Заради цього поет згоден покинути грішну землю і полинути до Бога. Тоді степова могила перетвориться у нерукотворний пам’ятник, яким і стала для наших сучасників творча спадщина великого Кобзаря. Поет вірить у те, що рідна земля підтримає його навіть там, де не існує ні світла, ні темряви:«Щоб лани широкополіІ Дніпро, і кручіБуло видно...».Як видно з «Заповіту», понад усе Т. Шевченко мріяв побачити свою рідну країну незалежною та вільною, бажав щастя і добробуту своїм нащадкам, прагнув, щоб Україна стала рівною серед інших європейських держав. Я вважаю, що нам, нащадкам великого майстра українського поетичного слова, яким, власне, поет і адресував свій «Заповіт», слід замислитися: а чи виконали ми заповіт Т. Шевченка? На жаль, Кобзареві не судилося побачити свою Батьківщину вільною і незалежною, не дожив він навіть до скасування кріпацтва. Та найважливішим побажанням Т. Шевченка нащадкам було побажання порвати кайдани, які перешкоджали розвитку української нації, розвитку літератури і культури. В останніх рядках «Заповіту» можна побачити навіть прямий заклик до збройної боротьби, через яку наші співвітчизники і повинні були вибороти жадану волю і свободу:«Поховайте та вставайте,Кайдани порвітеІ вражою злою кров'юВолю окропіте».