Висловте власне судження про те, чи є кохання життєствердним почуттям, творчою силою.

Кохання - це одне із найяскравіших почуттів, які може відчувати людина. Я переконана в тому, що кохання є творчою силою і надає наснаги для великих звершень.
На підтвердження цієї думки можна навести вагомі аргументи.
По- перше, почуття закоханості піднімають людину в небеса і наповнють легені, здається, новим повітрям. В такі моменти людина припиняє почуватись самотньою і перебуває під ейфорією. Прикладом із літератури може слугувати повість Квітки -Основяненко «Маруся»
Зразкова донька і неперевершена Маруся раптом на вечорницях знайомиться із молодим красенем - Василем. Почуття закоханості вмить охоплюють дівчину і вона втрачає контроль над власними діями. Правильно говорять у народі : «Кохання - це страшна сила»

Усмiшки, фейлетони, нариси Остапа Вишнi
Ї це перлини в украïнськiй лiтературi. Поринаючи в свiт дотепноï мови,
життєрадiсних героïв, народного гумору, веселого мисливського жарту,
переживаєш чудовi хвилини естетичноï насолоди, вiдчуваєш, як свiтлiшає на
душi та вiдлягає вiд серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника,
думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо вiн умiв у найжахливiшому вiднайти
зернини смiху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишнi: “Все життя гумористом!
Господи! Збожеволiти можна вiд суму!” I такими гiркими та трагiчними вони менi
здалися, що я вирiшила докладнiше ознайомитися з бiографiєю письменника. Дiзналася
про 10 рокiв заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрiлу, нелегке творче життя.
Здоров’ям, спокоєм, приниженням людськоï гiдностi довелося платити данину
Музi. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастяЇ визнання та любов свого народу. Його твори знали навiть неписьменнi, а за
кiлькiстю видань та перевидань фейлетонiв, гуморесок в украïнськiй лiтературi
Остаповi Вишнi, мабуть, немає рiвних.
Читаючи “Зенiтку”, “Мисливськi усмiшки”, “Дещо з украïнознавства”,
“Чухраïнцi”, дивуюся мудростi гумориста й глибинi фiлософського змiсту його
творiв. Вражає письменницька майстернiсть: умiння в невеликiй новелi поєднати
глибокий лiризм з простим жартом. Подобаються його свiжа дотепна мова, примовки,
анекдоти. Остап Вишня
Ї майстер пародiï, шаржу, травестiï.
Ми звикли завжди вiдшукувати у фактах бiографiï великих людей щось доленосне.
Остап Вишня з доброю усмiшкою, гумором розповiдає про своïх зовсiм
звичайнiсiньких батькiв: “Батьки моï були, як узагалi батьки”. У такому ж
тонi вiн згадує про свою освiту та книжки. “Книга, що найсильнiше на мене враження
справила в моïм життi,
Ї це “Катехiзис” Фiларета. До чого противна книжка! Ще якби так
Ї прочитав та й кинув, воно б нiчого, а то
Ї напам’ять”. Та й письменником, якщо вiрити оповiдачевi (“Моя автобiографiя”),
став тому, що квалiфiкацiï особливоï не мав, бухгалтерiï не знав,
то й зробився Остапом Вишнею i почав писати. Такий простий, сповнений здорового
глузду погляд на письменника-людину менi iмпонує. А вмiння його першим посмiятися
над собою справляє дуже приємне враження на читача.
Гумор, смiх можна вважати ознакою внутрiшньоï свободи людини. Очевидно, Вишня
володiв секретом внутрiшньоï свободи, яку вiн зберiгав за всiх ситуацiй,
свободи “вiд нечистоï” сили, своєï i чужоï. Тому в його душi жила
не жовчна злiсть, а сонячний смiх.

   Закінчення до оповідання "Дивак" Григір Тютюнник можна скласти таке:

    Минали роки. Олесь підріс. Однокласники вже так не глузували з хлопця, як раніше, адже зрозуміли його особливість. Прийшов час обирати професію. Олесь довго думав, ким хоче стати. І вирішив Олесь вступати до вищого навчального закладу на біолога.
   Вивчився Олесь в університеті, здобув бажану професію. Тепер він знав про природу все. Почав парубок займатися науковою діяльністю, адже бажав зберегти зникаючі види рослин в Україні. Ось так любов до природи визначила життєвий шлях нашого дивака.