Яка головна думка казки " сильний лев і маленьке мишеня"

18.04.1937 р. народився в селі Хрестителеве на Черкащині.

1944–1954 рр. навчався у Богодухівській середній школі та у середній школі села Велика Бурімка

1955–1957 рр. навчався в Одеському інституті харчової та холодильної промисловості

1958 р. навчався в Одеському політехнічному інституті

1959 р. перша публікація вірша в обласній газеті «Чорноморська комуна»

1959–1966 рр. працював на Одеському суперфосфатному заводі

1966 р. перша збірка віршів «Краплини сонця»

1968 р. друга збірка віршів «Плоти»

1969 р. прийнятий до Спілки письменників України 1968–1973 рр. працював редактором Одеського облтелерадіокомітету

1973–1975 рр. навчався на Вищих літературних курсах у Москві

1977 р. збірка віршів «Рівновага» 1977 р. вийшла повість для дітей «Аннушка»

1981 р. вийшла повість-казка для дітей «Бухтик из тихой заводи»

1985 р. видана книжка нарисів «Земля мастеров» 1986–1989 рр. працював відповідальним секретарем Одеської філії СПУ

1987 р. вийшла поетична збірка «Знак глибини» 1988 р. надруковано казкову повість «Гості на мітлі»

1989 р. вийшла книжка дитячих повістей «Канікули у Воронівці»

1992–2001 рр. працював завідуючим відділу газети «Одеські вісті»

1993 р. постановка п’єси «Пришельці» в Одеському театрі юного глядача

1994 р. вийшла казкова повість «Слуга баби Яги» 2001 р. вийшла історична повість «Сторожова застава»

2004 р. вийшов роман у трьох книгах «Сині Води» 2005 р. вийшла поетична збірка «День живої води» 2007 р. вийшов історичний роман «Джури козака Швайки»

2008 р. вийшла повість «Потерчата»

2009 р. вийшов історичний роман «Джури-характерники»

2010 р. вийшов історичний роман «Джури і підводний човен»

2012 р. трилогія «Джури» була удостоєна найвищої нагороди України – Національної премії імені Тараса Шевченка).

2015 – «Джури і Кудлатик»

2018 – «Щирик зі Змієвої гори»

епітети: намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський

епітети: таємничий , чистих строях, тривожні, таємничі тощо. метафори: блискавиці облітають , молитва плине земля здригається тощо.

тухля ‑ мальовниче гірське село, в якому письменник бував не раз, а біля криниці, де пив воду, й зараз стоїть йому пам’ятник. своє захоплення мальовничими крає карпатського села франко переніс у повість «захар беркут».

на початку твору письменник проводить паралель між тухольщиною xiii століття й сучасними йому крає. яскравими епітетами він передає красу, яку не здатна змінити людська рука: лазурове чисте повітря, стрімкі пригірки, чаруюча гармонія природи. але часи змінилися і, описуючи гори, франко вживає порівняння й метафори, що наповнені болем за понівечений край: ліси, «мов сніг на сонці, стопилися, зріділи»; лісоруби, «мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір», знищують столітні ялиці та смереки. та найбільше змінилися люди. ряд епітетів влучно характеризує сучасних франкові горян: «народ нужденний, прибитий, понурий, чужих несмілий і недотепний»

повість «захар беркут» так наповнена різноманітними художніми засобами, що перед читачем постають яскраві зорові образи й картини. особливо яскраві художні засоби використав франко для характеристики зрадника тугара вовка і керівника тухольської громади захара беркута.

тугар вовк ‑ «мужчина, як дуб». використовуючи епітети, метафори, порівняння, і. франко малює перед читачем образ зрадника рідного краю, який поступово втрачає людську подобу. «плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям», він нагадує злющого ведмедя. спілкуючись з максимом, боярин «гірко, їдовито всміхався», «лице його було недобре, аж синє, зуби йому заціпило». перед громадою він виступає «гордим безпечним поступом», а почувши голос митька вояка, який хотів свідчити проти боярина, стрепенувся, «мов стрілою поражений» на слова старого воїна тугар вовк «ревнув», і «грізний, червоний з люті» зарубав того, хто гідно бився з монголами у війську боярина. перейшовши на бік ворогів, тугар вовк дивився на , і «кровавий відблиск огні робив його лице страшним і диким і меркотів на його шо­ломі, немов обливав те лице кровавим вінцем». опинившись серед монгольських наметів, боярин «сидів тепер якийсь невеселий: його рішуче серце тисли, очевидно, якісь важкі думки». він уважно дивився, «як догорали червоні, мов розжарене залізо, поліна».

зовсім інші фарби знаходить і франко для характеристики захара беркута ‑ втілення «правдивого образу тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про які говорять нам тисячолітні пісні та перекази». захар беркут — «се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець». він уже не працював у полі, не ловив звіра, не ганяв овець на полонини, але, незважаючи на глибоку старість, щовесни працював у саду, займався пасікою, збирав цілющі трави. ціллю всього його життя був спокій і добробут громади. «мов старовинний дуб-велетень, стояв захар беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності. мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці, в радощах і в горі». тухольці й жителі близьких і дальніх поселень знали старого беркута не лише як цілителя, але й не менше ‑ як порадника, котрий «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає». у найвідповідальніші моменти слова патріарха звучать так грізно й піднесено, що приглушують шум водоспаду, який, «мов живий стовп кришталю», стояв над головами громади. коли тухольці за порадою старого беркута завалили величезним каменем сторожем потічок, захар, мов молодець, оглянув положення обваленого каменя», а далі звернувся до сонця. якому за старим звичаєм поклонявся, і «слова його, гарячі, могучі, тремтіли у .свіжім раннім повітрі».

захар беркут не пристав на пропозицію монголів і не випустив ворогів із котловини в обмін на життя свого сина максима. коли всі подумали, що хлопець загинув, «старий захар, досі такий сильний і незламний, тепер тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко», а побачивши сина поряд із мирославою, «захар глядів на молоду пару ясними, радісними очима».

захар беркут і тугар вовк ‑ це два різні, протилежні світи. щоб протиставити ці два образи, франко використав такі тропи й фігури, які й без додаткових коментарів автора можливість читачеві побачити всю велич патріарха і ницість зрадника рідного краю.