Приказки з твору планетник бориса харчука

Приказки. хліб у поті чола.   земля — найпривітніша людська домівка. з любові й терпіння народжується людина і хліб. природа — наша мати. за гріш не купити маку, а за гривню — правди.

Упоезії «минають дні, минають ночі…» звучить мотив осуду людей, які задовольняються своїм підневільним становищем у тогочасній росії, людей безликих, які вели безтурботне життя й ні до чого в світі не прагнули. кобзар твердо переконаний, що людина не повинна бути пасивною, вона мусить боротися за своє майбутнє. байдужість, на думку т. шевченка,— це найстрашніше, що може бути в житті: страшно впасти у кайдани, умирать в неволі, а ще гірше — спати, спати і спати на волі. поезія «минають дні, минають ночі…» — це глибоко патріотичний твір, у ньому чітко окреслюється позиція поета-борця, який закликає читачів до активних дій на користь свого народу, своєї країни. поет, звертаючись до долі, просить у неї неї не багатства: а дай жити, серцем жити і людей любити… на думку кобзаря, людина не повинна бути байдужою, бо байдужість страшніша за зло: байдужість — замаскована, не знати від кого її чекати, а до зла людина морально себе готує, готує себе на боротьбу зі злом. тому поет пише: доле, де ти! доле, де ти? нема ніякої! коли доброї, жаль, боже, то дай злої! злої! життя й творчість т. шевченка — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до майбутнього, йому повірити в свої сили, запалити іскру надаї, іскру волелюбності, правди, щастя

Галя з мамою в садочку грушi в кошичок збирає; себто — мама бiльш пильнує, доня ж — тiльки є. — що ж ти, галочко, минаєш? он же, бачиш, у травицi ще грушок зосталось зо три. — то, матусенько, гнилицi! — а оцi двi онде, бачиш? — то, мамусю, дуже дрiбнi! нащо нам грушки такiï? та хiба ж такi ми бiднi? — мама вмовкла та в травицю все пильненько поглядає, нахиляється й грушi в кошичок складає. лiто любеє минуло! ох, недовго пробуває! десь лиха зима взялася, снiгом землю укриває вже й рiздво якось надбiгло, ось i свят-вечiр у хатi, всi клопочуться, радiють i убогi, i багатi. на столi i пирiжечки, i кутя, й узвар укупцi — все завдяки чи бабусi, чи матусеньцi голубцi! тож i галя коло мами ïсть узварець, поживає; з'ïла зо двi, зо три грушки та уголос i питає: — де таких, матусю, добрих грушечок оце достала? — а се тiï, — каже мама, — що в садочку ти