Написати міні-твір чого вчить мене міф дедал та ікар

Дедал — винахідник столярних інструментів, гарний архітектор і скульптор. Він жив в Афінах, звідкіля йому довелося втікати після того, як він скинув з Акрополя (укріпленої частини давньогрецького міста) свого учня і племінника Талоса. Майстерність Талоса викликала заздрість Дедала: племінник незабаром міг обійти свого вчителя. 

Після осуду його афінянами Дедал утік на Кріт. На цьому острові він знайшов притулок у царя Міноса. За дорученням Міноса Дедал побудував лабіринт для чудовиська з тілом людини і головою бика — Мінотавра. Дедал допоміг втекти Тесею, сину афінського царя Егея. За це Мінос заточив Дедала із сином Ікаром у лабіринті, звідкіля їх звільнила Пасіфая, дружина Міноса. От тоді-то Дедал зробив крила, і вони із сином полетіли з острова. Незважаючи на застереження батька, Ікар піднявся занадто високо. Сонце розтопило віск, яким було скріплене пір'я крил, Ікар упав у море і загинув. А Дедал, оплакавши сина, добрався до Сицилії, де і провів залишок своїх днів. 

Мінос переслідував Дедала і хотів виманити його хитрістю, але в нього нічого не вийшло. Самого Міноса згубили дочки сицилійського царя Кокали: вони облили його киплячою водою. 

Дедал, безсумнівно, сильна особистість. Але мені в ньому більше подобаються спритність і майстерність. 

Детальніше - на -

Объяснение:

Мир поэзии Леси Украинки, разнообразно-богатый, ярко индивидуальный, эмоционально возвышенный. Ее талант лирика полнее всего раскрылся в гражданской поэзии. Рассматривая жанры общественно-политической лирики в контексте сознания эпохи, убеждаемся, что образное мышление поэтессы органично связано с реальной жизнью, с важнейшими событиями того времени. Именно поэтому обоюдоострые мечи и зарницы, огнистые песни и звон кандалов, громы весенней бури и борцы-прометеисты появляются в творчестве Леси Украинки как эстетическая необходимость. Тема революционной борьбы, любовь к родному краю, размышления о будущем народа, задачи, и обязанности писателя определили главный пафос творчества писательницы, а вместе с тем и мир художественных образов.

Хоч би про що писав Микола Вороний, завжди в його творах був присутній образ рідної землі. Для поета не було нічого святішого за страдницьку, підневільну Україну: вона снилася йому вночі, вона надавала снаги жити вдень. Але не міг більше Вороний бачити, як з неї знущаються і як вона сама дає з себе знущатися. І, маючи у серці синівські почуття любові до своєї Батьківщини, пише поему “Євшан-зілля”.

Вороний Не вигадав сюжет цієї поеми. Відомо, що твір побудований на основі літописних джерел. Не одне покоління передавало з рук у руки вічне перо, щоб закарбувати діяння давноминулих днів.

Закарбувати словом у пам’яті тих, що жили, тих, що живуть, і тих, що житимуть. Красива історична легенда дійшла і до Миколи Вороного, який зміг їй подарувати інше життя, інше “обличчя”. У своїй поемі автор звертається до синів українських, хоче, щоб вони не відверталися від своєї неньки України, якій дуже тяжко бути у неволі та ще й бачити таку неповагу до себе.

Сюжет поеми побудований ніби за літописом, проте звернений не до половців, а до нас – українців. Князь Володимир Мономах “під

час походу” взяв у полон з ясирем улюбленого сина половецького хана, оточив “його почотом і розкошами догідно – і жилось тому хлоп’яті і безпечно, і вигідно”. Час робить свою справу, і через якийсь період юнак почав забувати те, що відбувалося на рідній землі, забувати рідних батьків, рідні звичаї – забувати Батьківщину.

Дійшло до того, що “край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати” став хлопець.