Твір-роздум на тему "народні пісні - душа народу, блаженне поле, заквітчане людськими надіями, чистими поривами до щастя"

Твір на тему: Народна пісня — душа народу

Кожний народ дуже відрізняється один від одного своєю мовою, своєю культурою життя та ще багато чим. Але у одному вони єдині. У кожної країни є своя пісня, щира та яскрава, а головне – дуже рідна для свого народу.

Кожен народ втілює в пісні свої мрії та бажання, красу та барви рідного краю. Оспівує в ній свій народ, сою історію. Красу будь-якої народної пісні важко висловити. Її треба тільки почути.

Адже у кожну пісню народ вкладає найдорожче та найцінніше що у нього є – свою душу та своє слово.

Прослухавши народні пісні можна зробити висновки про людей, які живуть в тій чи іншій країні. В цих піснях використовують не лише гарні слова, які здатні захоплювати, але й увесь сенс життя свого народу.

Більш того, багато країн дуже співучі, слухаючи народні пісні яких, захоплює не лише дух, але слух кожної людини.

Навіть у віршах найвідоміших поетів не вистачає тієї краси, яка присутня у пісні. Не одна пісня сучасності не може порівнятися з народною піснею. Адже колись, у далеку давнину, люди гуртувалися у великі колективи і складали вірші, на які згодом клали музику і в результаті отримували справжній шедевр, який визнають насьогодні.

Завдяки пісні можна висловити свої найщиріші почуття, своє бачення і свої прагнення. Народна пісня показує наскільки люди люблять свою країну і на що готові заради її благополуччя та процвітання.

Пісня – є колискою кожного народу. Вона здатна сцілювати й надавати надхнення та наснаги. Вона дозволяє відчути впевненості у завтрошньому дні.

У роки, коли відбувалися страшні війни, люди йшли з піснею у бій і з піснею поверталися з нього.

В народній пісні люди переживають свої найбільші страхи, найщиріші почуття, найбільшу любов до свого рідного краю та до людей, які живуть разом з ними у найріднішій та найсвітлішій країні.

Народна пісня і справді є душею кожного народу. Вона загартовує і наділяє силою кожного мешканця своєї країни.

Непосильна робота у Лейби Піди кобилу приведи, / Подай патинки господині / Та принеси мені води, / Вимети хату, внеси дрова, / Посип індикам, гусям дай, / Піди до льоху, до корови / Та швидше, хаме!.. Постривай! / Упоравшись, біжи в Вільшану: / Їмості треба. Не барись. Ярема гнувся, бо не знав, / Не знав, сіромаха, що виросли крила, / Що неба достане, коли полетить, / Не знав, нагинався… Мрії про вільне щасливе життя. Тяжко жить на світі, а хочеться жить: / Хочеться дивитись, як сонечко сяє, / Хочеться послухать, як море заграє, / Як пташка щебече, байрак гомонить / Або чорнобрива в гаю заспіває… Сирота Ярема, сирота убогий: / Ні сестри, ні брата, нікого нема! / Попихач жидівський, виріс у порогу; / А не клене долі, людей не займа. Сирота Ярема — сирота багатий. Багатий на лати / Та на дрібні сльози — бодай не втирать! / Доле моя! Доля де тебе шукать? Нащо мені врода, / Коли нема долі, нема талану! / Літа молодії марно пропадуть. / Один я на світі без роду, і доля — / Так і мене люде не знають де діти. / За що ж одцурались? Що я сирота? Найду або дома, або за Дніпром / Ляжу головою… Ярема — Оксані. Одягну тебе, обую, / Посаджу, як паву,— / На дзиґлику, як гетьманшу, / Та й дивитись буду. Кращої немає / Ні на небі, ні за небом; / Ні за синім морем, / Нема кращої за тебе! Про майбутнє подружнє життя. Як жить вони будуть / Укупочці, як золото / І долю добуде, / Як виріжуть гайдамаки / Ляхів в Україні, / Як він буде панувати, / Коли не загине. Подорож Яреми до Черкас. Так думав, ідучи в латаній свитині, / Сердега Ярема з свяченим в руках. Жорстокість героя до ворога. А Галайда, знай, гукає: / Кари ляхам, кари! / Мов скажений, мертвих ріже, / Мертвих віша, палить. Ярема-месник. А Ярема — страшно глянуть — / По три, по чотири / Так і кладе. Жага до помсти. Чом я не сторукий? / Дайте ножа, дайте силу, / Муки ляхам, муки! / Муки страшної, щоб пекло / Тряслося та мліло! Страждання за полоненою коханою: Як убитий. Тяжко йому, / Тяжко, а не плаче. / Ні, не плаче: змія люта, / Жадна випиває / Його сльози, давить душу, / Серце роздирає. Чом я вчора, поки не знав, / Вчора не загинув! / А сьогодні, коли й умру, / З домовини встану / Ляхів мучить. Галайда-козак. …Не в свитині — / В червонім жупані. Оксана — про мужність Яреми: Я бачила — кати-ляхи / Трусилися, мліли, / Як хто скаже про Галайду. Не ріже — лютує: / З ножем в руках на пожарах / І днює й ночує / Не милує, не минає / Нігде ні одного; / За титаря ляхам платить / За батька святого, / За Оксану…Джерело: http://dovidka.biz.ua/gaydamaki-tsitatna-harakteristika-yarema/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Про ромашку

Ця проста та нехитра квіточка росте усюди: у садочках та палісадниках, у парках та на городі. Навіть інколи зненацька з’явиться посеред шумної міської вулиці, нагадавши перехожим про красу природи. А справжній дім та родина ромашки – у великому різнотрав’ї українського поля.

Маленька ромашка не впадає в око великими розмірами, не має пишних «вогняних» пелюсток. Її не одразу помітиш серед пишних лілей, троянд, жоржин та орхідей. Але проста, скромна краса ромашки все одно незрівнянна. Недарма в літературі ця квітка є символом доброти, юності та скромності.

Кругла серединка квіточки радує око яскраво-жовтим кольором. А прямі пелюстки, які оточують її по колу, біленькі та ніжні-ніжні. Ромашка, неначе маленьке сонечко, вбране у білі шати, усміхається до всіх навкруги.

А яка ромашка пахуча! Вийдеш влітку в український степ та обов’язково знайдеш місце, густо заросле ромашками. Тут метушаться мурахи, співають цвіркуни. Зануришся в букет та отримаєш неймовірну насолоду від його медвяного запаху. Ромашка пахне неначе самим життям та самою родючою землею Батьківщини.

Є багато різних видів цієї квітки: ромашка лікарська, садова, польова, пахуча та інші. Іноді – це маленька самотня квіточка на тонкій стеблині, іноді – ціле поле!

Скромна ромашка є щедрою. Вона лікує людей від багатьох хвороб, дарує солодкий нектар, годує мурашок та комашок- «сонечок». А також наповнює навколишній світ радістю життя