Чинники впливу на психоемоційний стан чіпки-господаря, чіпки-п'яниці та злодія, чіпки-вбивці. це мають бути три таблиці із негативних та позитивних чинників. ("хіба ревуть воли, як ясла повні") іть будь ласка

Психоемоційний стан Чіпки(господаря)

Позитивні:любив працювати на землі;мав худобу;жив з матір'ю;кохання;хотів одружитися; підтримка друга

Негативні: страх лишитися своєй землі та худоби

Психоемоційний стан Чіпки(п'яниці та злодія)

Позитивні:мав друзів по своєму статусу

Негативні: страх відповідати за злочини; звинувачення людей в своїх злочинах;надмірне вживання алкоголю

Психоемоційний стан Чіпки (вбивці)

Негативні:страх перед життям; вбивство людей;страх перед покаранням

Відповідь:

Згадку про друзів Тугара Вовка у повісті не знайшла. Він був силльним і досить вправним воїном, але після битви під Калкою всі відносилисьдо нього з недовірою. Цитата:   "Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше". А ті воїни, які потрапили з ним у поло ічудом врятували, як Митько Вояк, то зневажали Тугара. Хоча мені здається, що і монголи зневажали свого союзника - Тугара Вовка за жалібність, за зрадливу вдачу. Ось як називав його Бурунда-бегадир: " Псе блідолиций! — кричав він, скрегочучи зубами.— Подвійний зраднику — се твоя вина!". Явних ворогів у Тугара Вовка не було.Він сам собі був ворогом. Тухольців не можна назвати ворогами Тугара - вони відносились до нього досить приязно і гостинно до тих пір, поки він не почав робити громаді прикрості і ображати людей.

Пояснення:

М. Хвильовий – неперевершений майстер української новели, який створив у вітчизняному письменстві власний художній стиль, що став своєрідним поєднанням ліричної, романтичної і імпресіоністської новели. В середині двадцятих років минулого століття письменник став визнаним лідером тогочасного літературного покоління і віддзеркаленням гострої полемічної критики про напрямки розвитку української культури пореволюційної епохи. Саме М. Хвильовий розпочав дискусію у літературних колах 1925-1928 років, яка з часом справила великий влив на подальшу творчість митця.Специфічне світобачення М. Хвильового знайшло ідеальне втілення в індивідуальному художньому стилі письменника, що став основою психологічного, політичного і суспільного світу автора, стилю, завдяки якому письменникові вдалося торкатися у своїх творах найважливіших проблем, стилю світовідчуття.Покладена на історичний контекст літературна самобутність М. Хвильового стала чутливим індикатором, який був одночасно налаштований на образне відтворення і особливе сприйняття подій своєї доби: «Коли ти революціонер, ти не раз розколеш своє «я». Коли ж ти є обивателем і служиш у державній установі, об’єктивно ти маєш право вважати себе царем природи, але суб’єктивно ти все одно залишаєшся звичайнісінькою людиною».Попри те, що тогочасні літературознавці найчастіше імпресіонізм протиставляли експресіонізму, відповідно, як мистецтво художнього відображення мистецтву художнього вираження, в українській художній літературі 20-х років минулого століття і, зокрема, в творчості М. Хвильового, обидва модерністські напрямки між собою тісно переплітаються. Причина цього, скоріш усього, полягає в прагненні письменника відобразити незвичайну рухливість і складність внутрішнього світу людини, що характерно для письменників-імпресіоністів, а також у прагненні усвідомити гротеск, розірваність, навіть деяку фантастичність тогочасної дійсності, в якій доводилося жити сучасникам М. Хвильового, дійсності, яка відбиває експресіоністське світосприйняття.У будь-якому випадку, обидва літературних напрями, як і кожен окремо, втілені в новелах М. Хвильового, в умовах пореволюційної радянської дійсності були відвертим викликом «просвітянському» комуністичному реалізму і властивим йому тяжінням до ілюстративності і нормативності.Основу новелістичної творчості М. Хвильового становить усвідомлення автором ворожості, бездушності і байдужості до людини та оточуючого світу. Тому світ, у якому живуть герої письменника, зрушений соціальними катаклізмами зі звичних підвалин, хаотичний і калейдоскопічний. Він у М. Хвильового позбавлений внутрішньої логіки і стабільності, жорстокий і абсурдний. Герої письменника такий світ сприймають часом з фатальною покорою, часом зі страхом, часом з ненавистю, але завжди з великим душевним болем.