Твір опис за картиною м.пимоненка святочне ворожіння

Удивительно красивая жанровая картина. Две красивые девушки-крестьянки сели на скамейку у печки и при свечке на Святках принялись гадать. А как же без этого! Тогда на Святках это едва ли не самое главное – погадать на суженого-ряженого! Ведь девушкам очень хотелось поскорее выйти замуж. А гадали на святках по-разному. Вот то, что на полотне как раз самое верное.

Наливалось в чашку немного воды, зажигалась свеча, и накапывался в воду воск. Он там застывал в различных формах, а потом при свечи рассматривают тень этой самой восковой застывшей кляксе.

Рассматривали пристально, чтобы разгадать профиль любимого. Вот как раз за рассматриванием художник и застал своих героинь. Внимательно и весело смотрят они на тень исходящей от свечи – вдруг увидят что знакомое. Но самое интересное, что такие святочные гадания сбывались почти через год.

Как правило, все русские свадьбы справлялись осенью, почти сразу после сбора урожая. Работы стало поменьше и потому можно было предастся развлечением. А свадьбы тогда праздновали с большим размахом. Кстати, святки тоже праздновали с размахом, но, правда, не таким уж большим.

Зимой то особо не нагуляешься, но они были как продолжение Рождества Христова. Вот потому и красавицы одеты празднично. Как правило, девушки собирались в одной из изб, без парней и принимались гадать. Но это было не долго. Сразу после гаданий, начинались песнопения, но тоже не просто так – кто-то прял пряжу, кто-то что-то подшивал или перебирал из ягод.

Конечно, растапливался самовар, и начиналось девичье чаёвничество. Угощения были разные – пряники, хлебцы или кусковой сахар. Но потом приходили и парни, но ничего такого между ними не происходило, просто сидели и рассказывали всякие байки, присказки и истории.

Образ жінки завжди відігравав величезну роль в житті та свідомості людства. Прадавні слов'яни поклонялися жінці, як богині. Упродовж багатьох століть зверталися вони з піснями і молитвами до своєї святої захисниці, берегині — до матері чи просто жінки, увічнюючи її благословенне ім'я.Іван Котляревський у своїй п 'єсі «Наталка Полтавка», узагальнивши усі найкращі риси українок, жінок, що дарують щастя і любов, створів ідеальний образ головної героїні — дівчини Наталки. Образ цієї дівчини — ідеал національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня і внутрішня краса.Наталка Полтавка постає перед читачем простою і чесною, роботящою і розумною дівчиною:Не багата я і проста, но чесного роду,Не стиджуся прясти, шити і носити воду, —співає вона про себе. Для дівчини найбільшим багатством є «добре ім'я», це свідчить про її скромність і самоповагу. Із слів інших персонажів п'єси можна зробити висновки про ті прекрасні риси вдачі, якими наділена дівчина: доброта і чуйність, щирість і чесність. «Золото — не дівка!.. Кроми того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою...», — розповідає виборний про неї. Наталка щиро й віддано кохає Петра, вірно чекає його чотири роки, не маючи від нього жодної звістки. Дівчина має велике серце, що здатне на справжні почуття. І тільки глибоке шанування матері та співчуття до неї змушують дівчину погодитися на шлюб з возним. Заради старої, убитої недолею матері вона готова піти на самопожертву — на нещасливе життя з нелюбом. «Добра дитина», — характеризує Терпелиха дочку. І цю доброту серця, а також розум і щирість, почуття людської гідності і самоповаги відчуваємо ми протягом усієї п'єси. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також через мову. Дівчина володіє прекрасною народною мовою, насиченою приказками і прислів'ями. Часом її мова виливається в пісню, і тоді в її словах чується глибокий ліризм, щира задушевність, розкривається багатство душі і серця.Наталка Полтавка — це ідеальний образ української дівчини з усіма її чеснотами, він захоплює і чарує своєю життєвою правдивістю і символізує носія культурних традицій нашої країни.

Кожна людина має індивідуальні внутрішні та зовнішні якості, тому вона ніколи не буде повністю зрозуміла іншим. Якщо казати про зовнішню красу, то людина – це її обличчя. І не тільки тому, що саме на ньому знаходяться органи смаку, нюху і зору, а тому, що перше, на що ми звертаємо увагу – це, звісно ж, обличчя людини. Тім більше що очі можуть дуже багато розповісти про людину, про її внутрішній світ та про її характер. Вдивляєшся іноді в очі, і здається, що можеш втопитися в цих очах, такі вони безмежні, нескінчені та глибокі. Та і люди, у яких красиві очі, невважаючи на риси їх обличчя здаються красивими. По очам можна впізнати і духовний стан людини.
Але найцінніше в людині все ж таки є не її зовнішність, а її душа. У духовній краси людини я вважаю найціннішими лагідність, доброту, людяність, честь і ум. Саме завдяки цим людським якостям існує людство, саме завдяки їм воно має змогу розвиватися. Як би більшість людей не володіло цими якостями чи вважало б найціннішими інші, ми вже давно знищили один одного у жорстоких війнах та кровопролитних поєдинках. Ми б билися без кінця, ворогували один з одним і перетворилися на безжалісних тварин, що жадали б лише смерті інших, таких же само безжалісних істот. І було б на нашій планеті не шість мільярдів, а в кращому випадку – шість мільйонів. Ми б не могли робити відкриття, будувати и виконувати більшість корисних робіт, тому що поодинока людина не в змозі зробити щось важливо без до нших та їх підтримки.
Крім того, не менш важливий у житті людини є розум, і якби його не було, ми б і досі жили в печерах та харчувались сирим м’ясом диких тварин. Ми б і досі не знали, як виховувати дітей, не змогли б збудувати навіть маленьку хатинку та створити цивілізоване суспільство. І це дуже добре, що ми розумні люди, що в нас є щось таке, що робить нас людяними, добрими, саме такими, які ми є. добре, що кожна людина є особистістю, має індивідуальний характер та унікальну зовнішність. Все це досить цінне для людини, але найцінніше для неї, на мій погляд, є не риси характеру чи людські можливості, а те, що хтось є поряд. Тому я гадаю, що найцінніше для людини – це щастя близьких, багато вірних друзів, які у кожну хвилину готові прийти на до та можливість будувати своє життя за особистим уявленням.
Добре, що ми можемо цінувати гідні людські якості, які е в нас та інших людях. Добре, що кожен має особисті цінності в житті, які допомагають нам досягнути поставлених перед собою цілей. І нехай хтось бачит найголовніші цінності в матеріальному достатку, хтось у високому положенню у суспільстві, але особистості людські цінності незмінні та будуть головними у житті людства на протязі багатьох віків.