Удивительно красивая жанровая картина. Две красивые девушки-крестьянки сели на скамейку у печки и при свечке на Святках принялись гадать. А как же без этого! Тогда на Святках это едва ли не самое главное – погадать на суженого-ряженого! Ведь девушкам очень хотелось поскорее выйти замуж. А гадали на святках по-разному. Вот то, что на полотне как раз самое верное.
Наливалось в чашку немного воды, зажигалась свеча, и накапывался в воду воск. Он там застывал в различных формах, а потом при свечи рассматривают тень этой самой восковой застывшей кляксе.
Рассматривали пристально, чтобы разгадать профиль любимого. Вот как раз за рассматриванием художник и застал своих героинь. Внимательно и весело смотрят они на тень исходящей от свечи – вдруг увидят что знакомое. Но самое интересное, что такие святочные гадания сбывались почти через год.
Как правило, все русские свадьбы справлялись осенью, почти сразу после сбора урожая. Работы стало поменьше и потому можно было предастся развлечением. А свадьбы тогда праздновали с большим размахом. Кстати, святки тоже праздновали с размахом, но, правда, не таким уж большим.
Зимой то особо не нагуляешься, но они были как продолжение Рождества Христова. Вот потому и красавицы одеты празднично. Как правило, девушки собирались в одной из изб, без парней и принимались гадать. Но это было не долго. Сразу после гаданий, начинались песнопения, но тоже не просто так – кто-то прял пряжу, кто-то что-то подшивал или перебирал из ягод.
Конечно, растапливался самовар, и начиналось девичье чаёвничество. Угощения были разные – пряники, хлебцы или кусковой сахар. Но потом приходили и парни, но ничего такого между ними не происходило, просто сидели и рассказывали всякие байки, присказки и истории.
vsnimschikov391
10.09.2021
Образ жінки завжди відігравав величезну роль в житті та свідомості людства. Прадавні слов'яни поклонялися жінці, як богині. Упродовж багатьох століть зверталися вони з піснями і молитвами до своєї святої захисниці, берегині — до матері чи просто жінки, увічнюючи її благословенне ім'я.Іван Котляревський у своїй п 'єсі «Наталка Полтавка», узагальнивши усі найкращі риси українок, жінок, що дарують щастя і любов, створів ідеальний образ головної героїні — дівчини Наталки. Образ цієї дівчини — ідеал національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня і внутрішня краса.Наталка Полтавка постає перед читачем простою і чесною, роботящою і розумною дівчиною:Не багата я і проста, но чесного роду,Не стиджуся прясти, шити і носити воду, —співає вона про себе. Для дівчини найбільшим багатством є «добре ім'я», це свідчить про її скромність і самоповагу. Із слів інших персонажів п'єси можна зробити висновки про ті прекрасні риси вдачі, якими наділена дівчина: доброта і чуйність, щирість і чесність. «Золото — не дівка!.. Кроми того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою...», — розповідає виборний про неї. Наталка щиро й віддано кохає Петра, вірно чекає його чотири роки, не маючи від нього жодної звістки. Дівчина має велике серце, що здатне на справжні почуття. І тільки глибоке шанування матері та співчуття до неї змушують дівчину погодитися на шлюб з возним. Заради старої, убитої недолею матері вона готова піти на самопожертву — на нещасливе життя з нелюбом. «Добра дитина», — характеризує Терпелиха дочку. І цю доброту серця, а також розум і щирість, почуття людської гідності і самоповаги відчуваємо ми протягом усієї п'єси. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також через мову. Дівчина володіє прекрасною народною мовою, насиченою приказками і прислів'ями. Часом її мова виливається в пісню, і тоді в її словах чується глибокий ліризм, щира задушевність, розкривається багатство душі і серця.Наталка Полтавка — це ідеальний образ української дівчини з усіма її чеснотами, він захоплює і чарує своєю життєвою правдивістю і символізує носія культурних традицій нашої країни.
fominovaVladislav1346
10.09.2021
Кожна людина має індивідуальні внутрішні та зовнішні якості, тому вона ніколи не буде повністю зрозуміла іншим. Якщо казати про зовнішню красу, то людина – це її обличчя. І не тільки тому, що саме на ньому знаходяться органи смаку, нюху і зору, а тому, що перше, на що ми звертаємо увагу – це, звісно ж, обличчя людини. Тім більше що очі можуть дуже багато розповісти про людину, про її внутрішній світ та про її характер. Вдивляєшся іноді в очі, і здається, що можеш втопитися в цих очах, такі вони безмежні, нескінчені та глибокі. Та і люди, у яких красиві очі, невважаючи на риси їх обличчя здаються красивими. По очам можна впізнати і духовний стан людини. Але найцінніше в людині все ж таки є не її зовнішність, а її душа. У духовній краси людини я вважаю найціннішими лагідність, доброту, людяність, честь і ум. Саме завдяки цим людським якостям існує людство, саме завдяки їм воно має змогу розвиватися. Як би більшість людей не володіло цими якостями чи вважало б найціннішими інші, ми вже давно знищили один одного у жорстоких війнах та кровопролитних поєдинках. Ми б билися без кінця, ворогували один з одним і перетворилися на безжалісних тварин, що жадали б лише смерті інших, таких же само безжалісних істот. І було б на нашій планеті не шість мільярдів, а в кращому випадку – шість мільйонів. Ми б не могли робити відкриття, будувати и виконувати більшість корисних робіт, тому що поодинока людина не в змозі зробити щось важливо без до нших та їх підтримки. Крім того, не менш важливий у житті людини є розум, і якби його не було, ми б і досі жили в печерах та харчувались сирим м’ясом диких тварин. Ми б і досі не знали, як виховувати дітей, не змогли б збудувати навіть маленьку хатинку та створити цивілізоване суспільство. І це дуже добре, що ми розумні люди, що в нас є щось таке, що робить нас людяними, добрими, саме такими, які ми є. добре, що кожна людина є особистістю, має індивідуальний характер та унікальну зовнішність. Все це досить цінне для людини, але найцінніше для неї, на мій погляд, є не риси характеру чи людські можливості, а те, що хтось є поряд. Тому я гадаю, що найцінніше для людини – це щастя близьких, багато вірних друзів, які у кожну хвилину готові прийти на до та можливість будувати своє життя за особистим уявленням. Добре, що ми можемо цінувати гідні людські якості, які е в нас та інших людях. Добре, що кожен має особисті цінності в житті, які допомагають нам досягнути поставлених перед собою цілей. І нехай хтось бачит найголовніші цінності в матеріальному достатку, хтось у високому положенню у суспільстві, але особистості людські цінності незмінні та будуть головними у житті людства на протязі багатьох віків.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твір опис за картиною м.пимоненка святочне ворожіння
Удивительно красивая жанровая картина. Две красивые девушки-крестьянки сели на скамейку у печки и при свечке на Святках принялись гадать. А как же без этого! Тогда на Святках это едва ли не самое главное – погадать на суженого-ряженого! Ведь девушкам очень хотелось поскорее выйти замуж. А гадали на святках по-разному. Вот то, что на полотне как раз самое верное.
Наливалось в чашку немного воды, зажигалась свеча, и накапывался в воду воск. Он там застывал в различных формах, а потом при свечи рассматривают тень этой самой восковой застывшей кляксе.
Рассматривали пристально, чтобы разгадать профиль любимого. Вот как раз за рассматриванием художник и застал своих героинь. Внимательно и весело смотрят они на тень исходящей от свечи – вдруг увидят что знакомое. Но самое интересное, что такие святочные гадания сбывались почти через год.
Как правило, все русские свадьбы справлялись осенью, почти сразу после сбора урожая. Работы стало поменьше и потому можно было предастся развлечением. А свадьбы тогда праздновали с большим размахом. Кстати, святки тоже праздновали с размахом, но, правда, не таким уж большим.
Зимой то особо не нагуляешься, но они были как продолжение Рождества Христова. Вот потому и красавицы одеты празднично. Как правило, девушки собирались в одной из изб, без парней и принимались гадать. Но это было не долго. Сразу после гаданий, начинались песнопения, но тоже не просто так – кто-то прял пряжу, кто-то что-то подшивал или перебирал из ягод.
Конечно, растапливался самовар, и начиналось девичье чаёвничество. Угощения были разные – пряники, хлебцы или кусковой сахар. Но потом приходили и парни, но ничего такого между ними не происходило, просто сидели и рассказывали всякие байки, присказки и истории.