Написати продовження казки фарбований лис якщо лис не видав себе

Дуже довго царював лис, він вже був впепевнений що його не розпізнають.Так і було,але згодом звірям це стало не подобатися.Сталося диво Микита встав із сого трона і пішов до струмка,але звірі його не побачили.Згодом Лис Микита постарішав і подумав.Хто ж буде царем як не я?Він покинув трон і лишив його ведмедеві, а сам знову блукав по лісу поки не вмер

Тема весняного пробудження розробляється й у вірші “Гримить”. Структурна новизна його в тому, що картини природи й 
суспільства не зіставляються за принципом антитези, а уподібнюються за до паралелізму. Дві п’ятирядкові 
строфи з обрамленням, епіфорою ключового образу – слова “гримить”, яке утворює шостий рядок, – цементуються в органічну 
єдність мажорним настроєм. Провідна тональність поезії значною мірою підсилюється інтонаційно-синтаксичним та ритмічним 
ладом, який утворюється градаціями, інверсіями, чотирьохстопним амфібрахієм та окситонним римуванням п’ятого і шостого 
рядків: летить - гримить, обновить - гримить.У цьому короткому вірші теж поєдналися два засоби естетичного зображення дійсності. В першій строфі – 
ліричне розмірковування над процесами в природі навесні, а в другій звучить політичне пророцтво:
Мабуть, благодатная хвиля надходить...
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари – плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить...
Гримить!
На змісті цієї частини твору позначилися світоглядні переконання І.Франка 80-х рр. Слуховий образ “Гримить” у 
другій строфі набирає мастштабного значення як символ очікуваних корінних змін у всій Європі.)))

Цитатна характеристика поета «Давня казка» — Проживав поет нещасний, Тільки мав талант до віршів Не позичений, а власний. — Хоч не був він теж поганий,— От собі — людина божа! — Що не був співцем поет наш, Бо зовсім не вмів співати. — І не був поет самотнім,— До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні — слова вислухати. — Теє слово всім давало То розвагу, то пораду. — Він зо всього був догодний Ні голодний, ні холодний. — Ей, я лиха не боюся З ним ночую, з ним і днюю… — Не турбуйтесь за мене, папе, Маю я багатства стільки, Що його й на тебе стане! — Та й сам я Не люблю за панами жарту… — Бачиш ти — оця діброва, Поле, небо, синє море, То є багатство — панство І розкішне, і просторе При всьому цьому багатстві Я щасливий завжди й вільний. — Так, я вільний, маю бистрі Вільні думи-чарівниці. — Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину. — Скрізь гуляю, скрізь буяю, Мов той вітер дзвінкий в полі; Сам я вільний і ніколи Не зламав чужої волі.