Нап продовження казки хуха моховинка

    Продовження

З того часу Хух любили всі діти. Одного разу Хуха-Муховинка полетіла до ставка а там бідна берізка зхилилася. Хуха підійшла і вирівнила берізку, аж раптом берізка відповіла.

-Дякую тобі! Хто ти і як тебе звати?- Запитала берізка у Хухи.

-Я Хуха-Муховинка.- Відповіла Хуха.

-Оце так несподіванка.- Зла відьма говорила що Хухи злі, а ти добра!

-Що за відьма?- Запитала Хуха.

-Зла чаклунка на ім'я Марка, вона ненавидить тварин і рослин.

-А де вона живе?- Запитала знову Хуха.

-По серед річки направо, а потім вздовж там хатинка чорна, велика.

-Дякую тобі Берізко! - Відповіла Хуха і пішла до річки.

Йде бачить річку, а там два крокодили охороняють річку від тих хто хоче бесплатно вимитись у ній. Підходить до них Хуха і каже.

-Вибачте але мені треба піти до річки.

-Візитка є?- Питають вони.

-Ні немає.- Говорить вона.

-Не можна!- Старший відповідає.

-Будь ласка!- Хуха просить.

-Тоді як що знайдеш 3 горіхи тоді можна!

-Пішла вона і знайшла 2 горіхи, а потім третій. Підходить до них і дає. Повертає направо і бачить хатинку. А тут виходить відьма!

- зла Хуха! До ть!- Закричала на до відьма.

-Не кричіть я добра!- Сказала Хуха.

-Не вірю всі Хухи погані!

-Чому ви так думаєте?- Запитала Муховинка.

-Тому що ... . Вибач я просто хочу бути доброю як ти, а мене бояться всі!

-Нічого я вам до Відповіла Хуха-Муховинка. Від тоді Відьма стала доброю чаклункою і допомагала всім на світі!

Подробнее - на -

Маруся Чурай — дівчина з легенди чи історична постать? Достовірних доказів немає, бо під час пожежі в Полтаві 1658 року згоріли всі документи міських судових справ. Але про дівчину, яка мала чарівний голос та поетичний дар, в Україні ходило стільки переказів та легенд, що ймовірно, Маруся — особа історична. Можливо, вона справді жила на Полтавщині, складаючи та співаючи .пісні, які любив народ, а деякі дійшли й до нас. Не випадково Ліна Костенко обрала саме її героїнею свого твору. Тільки на перший погляд у романі описується життя дівчини-піснярки. Надто вже органічно її доля переплітається з долею України. Коли Марусиними очима дивитися на тогочасну Україну, то сприйматимеш красу степів, неба, лісів: «Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори». 

Особиста драма Марусі Чурай відбувалася на тлі всенародної драми, бо це ж було в трагічніш період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького! І дівчина звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Тільки у родині, де шанується народна мораль, де уболівання за щастя та процвітання Батьківщини було основним правилом людської поведінки, міг з'явитися такий щирий, суто народний талант. Доброю й красивою була її мати, доброю людиною був батько, вірно кохали вони одне одного. Убили батька вороги, тож не дивно, що загальнонаціональне боліло в її душі — то була її доля. Основною рисою національного, наскрізь українського характеру героїв є почуття обов'язку. І кохання Маруся розуміє як духовне єднання, як повнокровне життя в громаді, як творчість. 

Маруся прагне до високих почуттів і дій, хоче пізнати людські радощі й страждання в усій повноті. І коли Гриць — її палке кохання — зрадив їх любов, вона звинувачує себе через те, що не побачила раніше, які вони різні: «нерівня душ — це гірше, ніж майна!» Навіть, коли він, повний каяття, прийшов до неї за прощенням, вона не піддалася слабкості, бо вже зрозуміла, наскільки різні вони люди. Гриць сватається — вона відмовляє. І Чураїха не може підняти руки, щоб благословити їх: «Він говорив, і відбувалось диво. Він зраду якось так перетворив, так говорив беззахисно й правдиво, — неначе він про подвиг говорив». 

У романі Ліни Костенко, усупереч народним легендам, Маруся невинна — у відчаї хлопець сам випиває отруту, яку Чураївна приготувала собі. Не розказує Маруся цього суддям, бо не хоче більше жити ння прийшло від Богдана Хмельницького, який видав універсал про скасування вироку, у ньому він підкреслює, що не тільки за бойові заслуги її батька, а за талант піснярки. Гетьман виступає в романі носієм справедливості, його розум осягає всі народні потреби. Та дівчина вже не може відродитися для нового кохання. Так і країна, кинута на поталу ворогові, розгублюється, втрачає опору духу. Поховавши матір, іде Маруся до Києва на прощу. І краса рідної землі милує її зболіле серце, а творча наснага народжує пісню. Але згодом дивовижна краса поступається місцем «розтерзаному Києву». Дивлячись на спустошену, випалену землю, Маруся розуміє, що її особиста біда — лише маленька крапелька в морі всенародного горя. 

Ліна Костенко поставила народну піснярку вище особистої трагедії, показала духовне життя нації крізь призму її нещасливого кохання. І довела, що творчість, яка спирається на духовну красу народу, — безсмертна. 

ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ СОСЮРАМикола Щасливий

Народився Володимир Миколайович Сосюра 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве, що на Донбасі, в сім’ї робітників. Батько Володимира, Микола Володимирович, був різноплановою людино, він і вчителював, і працював на шахті, був адвокатом, хоча за своїм фахом – креслярем. Матір, Марія Данилівна, була звичайна робітниця з Луганська, справи її в основному зводилися до хатньої роботи. В такій сім’ї і виховувався майбутній геній української поезії.   Після закінчення сільської школи, молодий Володимир поступив до аграрної школи. Водночас, з самих ранніх літ, хлопець допомагав батькові на шахті, тому праця в ньому ще з дитинства виховала людину розуміючу життя звичайних людей. Володимир Сосюра дуже переживав за життя та майбутнє держави, тому під час громадянської війни, одразу вступив в ряди УНР, а згодом до Червоної армії. Після боротьби, в 1922 році, Володимир вступає до Комуністичного харківського університету, через рік іде вчитися до Харківського інституту народної освіти, який закінчив в 1925 р. Водночас, весь цей час займається творчістю, починає писати, належить до багатьох літературних організацій, в роботі яких бере активну участь.