Головна Творчі завдання Шкільні твори Твір на тему: «Ідея соборності та незалежності України» за романом Пантелеймона Куліша «Чорна рада» (варіант 1)
Виберіть розділ
Пошук
Твір на тему: «Ідея соборності та незалежності України» за романом Пантелеймона Куліша «Чорна рада» (варіант 1)
У будь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. Дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. Одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник Пантелеймон Куліш. Герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи й незалежності.
У романі П. Куліша «Чорна рада» ми ігаємо різні погляди на незалежність та соборність України. Наприклад, в образі Сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.
Але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше — вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Слід зазначити, що Сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. Крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. На жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.
Гине полковник Шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої України, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. Дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. Про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці в результаті кровопролитних воєн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців?
І козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. В епоху, яку відтворив у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти
Добрий день, Всеволоде Нестайко! Я прочитала вашу книгу «Тореадори з Васюківки» і хочу сказати, що ця книга просто фантастика! Мені здається,ми з Явою схожі. Він завжди сміється, шукає пригоди й ніколи не сидить на місці, це дуже круто. Ця книга сповнена великою кількістю смішних моментів, наприклад, метро під свинарником або ж Робінзон Кукурузо. Мені більше за все сподобалась частина, де хлопці заблукали в кукурудзі і Ява сказав:
Объяснение:"Не зви мене більше – Ява, зви мене – Кукурузо!". І їхні інші пригоди теж не залишили мене байдужою. Я впевнена, що прочитаю цю книгу ще не один раз, оскільки вона справді запала мені в серце. Я обов'язково пораджу своїм друзям її прочитати!)
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твір на тему "шевченко надихає " (обсяг-2ст.) увести у твір безомобові дієслова, власні назви та метафори. іть.
нам судилося жити в час, коли немодно і навіть соромно говорити про загальнолюдські цінності, коли успішність людини вимірюється не здобутками, а грошовими рахунками, коли людська свідомість з народження зомбується телебаченням, а комп’ютери та інтернет паралізують не лише мозок, а й душу. у наш час молодь спілкується sms-ками та простими реченнями, поважає думку лише однолітків, а всіх дорослих вважає відсталими «стариками». тому поетичні рядки підлітків, хай навіть невпевнені та недосконалі, але сучасні й актуальні, сприймаються молодими людьми значно привітніше і зацікавленіше, ніж найнеперевершеніша поезія геніїв.
майже всі відомі українські письменники, починаючи з тараса шевченка і закінчуючи ліною костенко, жили для того, щоб сьогодні ми сиділи за партами і слухали уроки рідною мовою, щоб кожен з нас міг пишатися своїм громадянством, щоб над світом лункою мелодією щастя дзвеніло горде наймення – україна! поети творили в часи, коли було заборонено писати українською. вони закликали палко і пристрасно любити найдорожче в житті – свою батьківщину. цим самим митці зберегли мову, вистраждали суверенітет держави, і все це – для нас. але що робимо ми? ! ми свідомо знищуємо те, що здобувалося століттями, віками. так, формально україна є незалежною, та коли поглянемо на сьогодення, то зустрінемося з суцільними парадоксами: державна мова в нас менше захищена, ніж мови національних меншин, український народ у своїй країні має менше прав, ніж грошовиті іноземці, закони пишуться під замовлення олігархів. все це не залишає нікого байдужим, і я – не виняток. всі свої переживання, роздуми про долю держави я вилила у поезію «ох, не однаково мені» — власний переспів вірша т. шевченка.
ох, не однаково мені
стою я на дніпровій кручі,
святій, тарасовій горі.
внизу – дніпро, гаї співучі,
та щось невесело мені.
закрий, тарасе, свої очі
і на вкраїну не дивись.
мабуть, не так взивав до бога,
не так за неї ти моливсь.
нема тут ляхів і монголів,
і безліч війн пережили,
та власні правнуки погані
убогу матір розп’яли.
мені однаково, чи будуть
нас поважати у кремлі,
чи не забуде рідну мову
земляк якийсь на чужині,
та не однаково мені,
як слово рідне забуваєм
на власній, не чужій землі,
як про історію народу
питаєм думки в москалів.
ні, не однаково мені,
коли дніпро вже за парканом,
коли полісся – зона лиха,
коли молитва за вкраїну
вже зовсім квола, зовсім тиха.
тепер наш київ – не зелений,
карпати – голі та сумні,
а вечорами біля хати
вже не співають солов’ї.
ні, не однаково мені,
що батька й матір забуваєм,
що ми в європі – прохачі,
що україну розриваєм.
ох, не однаково мені.