Що сталося в сел вка? як у цю мить поводився павлусь? що ми знаємо про стосунки брата з сестрою? що з ними сталося, коли прийшли татари? про що думав хлопчик, коли отямився після поранення? зачитайте. чому він утік від козаків? які риси характеру стали в пригоді при його небезпечній мандрівці? що йому вижити? хто полонив хлопця? кому потурнак продав павлуся? хто купив павлуся пізніше? з ким зустрівся хлопчик у неволі? яка кара чекала на павлуся і за що? що врятувало? як він опинився у девлет-гірея? чи погодився прийняти чужу віру? що вчинив павлусь аби врятувати сестру? кого ще врятував від неволі павлусь? як це його характеризує? які пригоди пережив хлопчина у пошуках сестри? чи можна вважати вчинки павлуся героїчними?

На село вка напали татари. Павлусь був відважним, він відразу кинувся рятувати сестру, яку любив. Ще раніше він завжди переказував їй історії, які йому розповідав дід. Нажаль він не зміг захистити сестру та батька, але йому самому вдалося втікти. По дорозі до могии, умовного знаку зустрічі козаків, його ранив татарин. Коли вже Павлусь прибув на місце його зустрів Семен Непорадний, який наказав вилікувати його. Отямившись він думав про порятунок сестри.

Павлусь утік від козаків, тому що, мав наміри сестру. При його мандрівці йому знадобились винахідливість, розум та відважність. Вижити Павлусю до природа, адже харчувався він рибою та іншими добутими продуктами. Потурнак продав Павлуся купцям, пізніше його купив Мастафа - ефенді. У неволі він зустіврся з СТепаном Швидким, своїм земляком. Після доволі не приємної розмови та спроби побігу на Павлуся чекала кара побиття дрітом. АЛе його не застало покарання. Під час цьої події раптово появився муффа, який повідомив: "Якщо хтось знає, де знаходиться син Девлет- Гірея, негайно звернувся до мене". Павлусь швидко розповів, що він знає місце знаходження Мустафи-ага, але буде говорити тільки з його батьком. Коли вже Павлусь зустрівся з Девлет-Гіреєм вінвчиним інше. Сказав що знає лише половину всієї історії і що його молодша сестра Ганна знає місце знаходженння його сина. КОли йому з сестрою дали волю, він попросив взяти з собою Степана Швидкого, який був у полоні у Мурафи-ефенді. Це характеризувало його як сміливу та добру людину. Так, вчинки Павлуся були героїчними, він йшов до мети, прежив багато труднощів на своєму шляху, але все таки переміг.

Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка. Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «А що воно таке?» — питає він Мавку про ті скарби. Драматизм образу Лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. Під впливом обставин в'яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. Він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. Роздвоєність натури Лукаша відбилася і в його мові. Спочатку, коли він був під впливом поетичної душі Мавки, своєю красою його мова наближалася до мови Мавки. Звертаючись до коханої, він говорить: «Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!» З огрубінням характеру грубішає мова Лукаша: «Ах, дай спокій! Не маю часу... Мати все гризуть за тебе!..» — відповідає він Мавці. Коли ж вона попросила Лукаша заграти на сопілці, він каже: «Ет, не пора мені тепер грати». До Мавки звертається ще й такими словами: «Тепер уже почнеться дорікання». Та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». Мавка тільки сумує, що Лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись». За зраду Лукаш тяжко карається — Лісовик перетворив його на вовкулаку. Мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. Але надто пізно. Він не може повернути втраченої коханої. Від образу Лукаша невіддільна постать його Долі. Це загублена Доля, яка колись супроводжувала щастя юнака. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів. Але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. Образ Долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.

Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла. Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів. Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою. А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.13.01.2016 23:36