Характеристика грицька цитаты к образам

Ты не указал из какого именно текста тебе нужно.

1834 народився Степан Руданський, поет, перекладач, етнограф, лікар. Освіту здобув у Шаргородській бурсі (1841–1849) та Кам'янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1855. Вступив до Петербурзького медико-хірургічної академії, по закінченні якої 1861 виїхав на службу до Ялти, де займав посаду міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкинських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти. Був почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Літературну творчість розпочав на початку 1850-х років романтичними баладами і романсами ("Розбійник", "Вечорниці", "Упир"). Літературна спадщина Руданського складається із 3-х рукописних книжок: "Співомовки козака Руданського: Книжка перша з 1851 року по 1857"; "Співомовки козака Вінка Руданського: Книжка друга, 1857, 1858, 1859" та "Співомовки Вінка Руданського, 1859–1860. Петрополь". Творчість Руданського жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного ("Олег – князь київський", "Павло Полуботок", "Павло Апостол", "Іван Скоропадський", "Мініх") і алегоричного змісту, "український дивоспів" під назвою "Чумак", переклад із стародавнього епосу ("Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис", "Іліада", "Батрахоміомахія"). Руданський збирав українські пісні ("Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р."). В Ялті підготував до друку збірники "Подільське весілля" та "Копа пісень" (1862). Поет підтримував дружні зв'язки з В. Ковалевим, другом Т. Шевченка, з М. Костомаровим, М.Драгомановим, П. Ніщинським, І. Айвазовським та іншими. Влітку 1872 під час боротьби з епідемією холери захворів, загострилася давня недуга – туберкульоз, що врешті призвело до смерті. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня.

:Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій…Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні… Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:…вставайте, кайдани порвіте.Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.Поезія перекладена більш як п’ятдесятьма мовами світу, на слова написано понад півсотні музичних творів. А мелодія «Заповіту», яку знає кожен в Україні, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.«Заповіт» Т. Шевченка залишив у духовному житті нашого народу помітний слід.І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новійНе забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.