Твір , , людина найвеличніша з усіх істот'' 12-15 речень. терміново!

Цей твір можна переробити на твою тему. Почитай. 

«Людина – найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещадніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот…» (І. Багряний)

         Я підтримую думку автора. Дійсно, людина – це найцікавіша й найзагадковіша істота на планеті. Вона може бути доброю і водночас поганою, щирою і підступною, життєрадісною і мстивою.

Упродовж всього життя людина виявляє себе з різних сторін. На роботі вона сувора та принципова, у сім*ї лагідна та добра, з друзями весела та доброзичлива… Життя змушує підлаштовуватись до різних умов і життєвих обставин. З одного боку, це добре, адже людина вміє де треба показати  характер, а де не треба – промовчати. Але з іншого... Іноді люди настільки часто міняють свою поведінку, що забувають якими вони є насправді. Та і оточуючим складно зрозуміти справжню сутність такої людини.

         Яскравим прикладом є одна з героїнь твору Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім*я» Маруся Кайдашиха. До незнайомих людей ставилася зверхньо, з панами була доброю й лагідною, а з невістками суворою та злою. Вона швидко могла змінити своє ставлення до людини, якщо б побачила, що дружба з тією особою може бути вигідною для неї. Це видно у звертаннях до Мотрі: «моє золото», «серце», «дитя моє», а згодом: «Це не Мотря, а бендерська чума»… Така людина неоднорідна, і в будь-який момент може підставити іншого заради своєї шкури.

         Людина – це не книга,яку можна прочитати чи вивчити. Багато психологів намагались і зараз намагаються дослідити нашу поведінку. Утім, я думаю, це неможливо. Люди – найнепередбачуваніші створіння на Землі. Наші вчинки іноді ніяк не можна пояснити чи виправдати. Прикладом цього може слугувати герой твору Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Хіба можна було передбачити,що він, котрий так натхненно звеличував  образ своєї матері, безпощадно вб*є її? Як можна виправдати цей вчинок? Після цього він ніколи не стане щасливим. Сліпа віра в абстрактну ідею перетворила його на монстра тоталітарного режиму. І хоча, з самого початку герой твору розуміє,що своїми ж руками заганяє себе у глухий кут, він не зупиняється у руйнуванні доль людей,зокрема і своєї власної.

         Можливості людей безмежні. Протягом всього існування, ми повністю змінити життя на планеті, фактично змусили її працювати на нас. Людина винайшла ліки, машини, електрику, Інтернет… Ті речі, без яких ми зараз не уявляємо свого життя, ніколи б не з*явились на світ, якби не було б тих геніїв, завдяки яким ми маємо все це добро. Але вже неодноразово психологами було доведено, що будь-яка людина має достатні задатки, тільки необхідно проявити їх.

         Отже, люди – це найзагадковіші та найцікавіші істоти на Землі. У їхніх руках знаходиться увесь світ, та тільки від них залежить як вони це 

У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.

Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.

На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.

Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.

Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.

Захарові Беркуту наснився дивний сон. <...> "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього". <...>

Іван Підкова (?- 16.06.1578, Львів) - козацький отаман і господар Молдавії. За підписом під єдиним збереженим у польському альбомі початку XVII ст. портретом Підкови, він "був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочівку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота". У 1577р. разом з отаманом Яковом Шахом Підкова на пропозицію молдавських бояр, невдоволених правлінням поставленого турками господаря Петра Кульгавого, пішов у Молдавію, розбив військо господаря в кількох битвах і 29 грудня здобув Ясси. Підкову було проголошено господарем, але згодом турецько-волоська армія змусила козаків покинути Молдавію. У Немирові Підкову по-зрадницьки схопили слуги брацлавського воєводи Я.Збаразького (попередньо він підтримував Підкову). На вимогу турецького султана король Польщі Стефан Баторій наказав стратити козацького ватажка у Львові. Його було стято на площі Ринок 16 червня 1578 р. й поховано в Успенській церкві. Згодом козаки з почестями перевезли останки героя до Канева й поховали в монастирі під Чернечою горою над Дніпром. Діяльність Івана Підкови оспівана в козацьких думах, у поемі Т. Шевченка, творах румунського письменникам. Садовяну. Пам'ятники І. Підкові споруджено у Львові (1982) і Черкасах (1987).