Черты (риси)характера ивана мазепы !

І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).

Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає у такому:

І. Державно-політична діяльність Івана Мазепи.

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р.

Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін.

З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара.

Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. В той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»).

Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різн сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.

ІІ. Підтримка освіти та культури

Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.

Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинського барокко». Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковi уciх галузей мистецтва, але й в сферi фiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.

Художні особливості твору:
Риторичні запитання:"Чи то так мені чого було?".
Риторичні оклики:"Ягня,здається,веселилось!","І сонце гріло, не пекло!"," Не мої ягнята!"," Нема в мене хати!","Тяжкі сьози!","Моє...лани,гаї,сади!",
"Бридня!","Не дав мені Бог нічого!","Людей і Бога непрокляв!"
Персоніфікація:"Та невго сонце гріло, Недовго молилось...".
Епітети: "стало любо","небо голубеє","приязно молилось".
Анафора:"Чи то те сонечко сіяло, Чи то так мені чого було?"," Нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого!","Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало".
Пестливі слова:"Маленькому".

Максим Беркут – рідний син Захара, доблесний воїн, який хоробро б’ється з татаро-монгольським військом в перших рядах, та має щирі почуття до боярської дочки Мирослави. Герой наполегливий, цілеспрямований з високим почуттям громадянського та воїнського обов’язку. Максим не звик відступати, та згоден за ідею йти на самопожертви.

Характерні риси Максима

З перших сторінок твору, Максим постає як талановитий воєначальник та хоробрий воїн, він не боїться смерті в бою. Максим відданий вітчизні й коханню до дівчини. Герой не знав неволі, тому с призирництвом дивиться на невільників і справді гадає, що краще смерть ніж рабство.

Хвастощі та зухвалість в повсякденному житті йому не притаманні, за це він поступово отримує авторитет серед побратимів, а пізніше і у бояр. До превілеюваних бояр важко підступитись, вони на всіх дивляться с неприкритою одразою, але Максим зміг. До йому в цьому випадковість – в лісі герой почув, як волає дівчина та просить на до бо вона втрапила в халепу, попала в справжнє ведмеже логово. Максим не побоявся боярську дочку, в яку потім закохався. Бояри високо оцінили його хоробрість, відданість та розум. Молодший Беркут справді був розумним та кмітливим, навіть бояри поступово почали прислуховуватись до його порад.