Чья реплика? - "підстав своій жінці під ноги стільчика, бач, не дістане й до половини діжі" нечуй-левицкий

кайдашиха говорить своєму сину лавріну (про його дружину)

Івана дідуха запам’ятали в селі газдою — отакий був іван, дивний і з натурою, і з роботою. — …де мені, переломаному, до ходів? я зробок — ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш! — я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб! не раз, як днинка кінчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюси до бога: господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком хліба, а я буду все працувати, хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути… іван дідух — селянин, що своєю працею досяг середніх статків. портрет свого персонажа в. стефаник подає у зіставленні з конем, щоб підкреслити виснажливу працю селянина. це зіставлення набуває символічного значення: в умовах капіталізму людина доведена до стану робочої худоби. після десятирічного перебування у війську іван повернувся додому. батьків не застав. вони померли, залишивши у спадок хатину і горб «щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле». на нього витратив дідух молодечу силу, на ньому скалічився і постарів. а тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, дідух змушений залишити. шість розділів новели містять цілий комплекс складних почуттів героя, формуючи найголовніше — трагізм розставання з рідною землею. пройнятий страшною тугою, іван дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. та й весь він неначе закам’янів. причину своєї туги іван пояснює людям сам: це любов до рідної землі і вимушена розлука з нею.

Одного разу мама купила мені книгу тоді не дуже відомого ще для мене автора, а зараз справжнього володаря слова всеволода нестайка «тореадори з васюківки». перші ж прочитані сторінки викликали у мене щирий сміх, адже твір був дуже цікавий, захоплюючий та наповнений колоритом справжнього безтурботного життя дітей. і все це разом справляло враження, наче автор пишучи цей дитячий роман сам був у віці головних героїв твору павлуші і яви, настільки щиро були передані усі переживання та емоції головних героїв всеволодом нестайком. усі пригоди, які відбувалися з героями цього твору, я переживала разом з ними, так само відчуваючи радість або сум, переживання або впевненість. прочитавши цей твір, я дещо змінила свій погляд на життя, багато чого зрозуміла і навчилася багатьом людським цінностям, а саме: щирості у почуттях, відданості у дружбі, а ще не втрачати почуття гумору і пам’ятати , що будь-які проблеми завжди можна вирішити. тому я раджу читати цей твір не тільки дітям, а й дорослим, бо саме в ньому ви можете знайти те, чого вам не вистачало у житті. цей твір повів мене в прекрасну казку у чудо-світ дитячого життя, і відімкнув він двері у прекрасне, в романтику, що заворожує серця. він научив мене як володіти щастям, і як зробить барвистим цілий світ, як у метро проїхать на кориду, у повінь врятувати всіх сусід. тут знайдеш ти щось своє і знайоме, в героях упізнаєш сам себе. дитина і дорослий тут герої, а дружба в них завжди понад усе. мої ровесники ви і павлуша й ява, я з вами завжди була до кінця сміялася, раділа і переживала, ви для мене стали як сім’я. хай не найкраще ви в школі учились не все уміли до ладу зробить, та ви завжди з добром у серці жили і читачів навчили довкола все любить. насамкінець бажаю, щоб розлука ніколи не жила у ваших серцях, щоб пам’ять про дитинство безтурботне усмішкою озвалась на устах