Напишіть міні-твір (5-7речень), який починається словами "поезії василя голобородька незвичайні ти " розкажіть про особливості лексики, будовивірша, фольклорні джерела, символи, лаконізм

не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. а поезія василя голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». він пише дивні і неочікувані тексти. до того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. і образи в автора теж дуже неочікувані. зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.

звичайні теми поет реалізує по-своєму. наприклад, поезія про дощ. мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. але в голобородька дощ інакший. у його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. і коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). а хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. і річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. дуже свіжим, новим здається цей текст.

схоже враження справляє і текст «ми йдемо». у цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. мені чомусь навіть згадуються «каменярі» франка. той самий вічний рух, вічний неспокій. але «ми йдемо» у василя голобородька — дуже оригінальний вірш. у його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». з точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? дуже влучний епітет!

я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. саме такою є поезія василя голобородька. я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.

“Сіроманець” цитатна характеристика вовка

–  «Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом…»;

–  «…він був найстарішим вовком світі. Все своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям. Не один кінь з передсмертним кривавим хрипом падав на траву чи на сніг од зубів Сіроманця…»;

–  «… на старість вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу, і кашляти вже почав, і снився йому щоночі єдиний сон: срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам»;

– «…Його проклинали конюхи та пастухи. Коли ж нічого були їсти і вовк пересиджував день або й три на болоті чи в чагарях, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости…»;

–  «Сіроманець тим часом обнюхав Сашка з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя»;

–  «Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув навіть не пожувавши»;

–  «Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру…»;

– «Сіроманець проводжав його лісом до школи, зустрічав його на узліссі»;

– «Зімлілий вовк лежав у кузні на драбині біля горна… Вовк розкрив рота під іній, і йому стало легше дихати… Він поворухнув замотузованими лапами, понюхав молоток біля ковадла та й наче заснув»; dovidka.biz.ua

–  «Тим часом Сіроманець тікав. …Кілька разів він зупинявся, піднімав голову в небо і слухав, чи не летить вертоліт… Забіг аж до лиману…»;

–  «…Сховався Сіроманець на полігоні… відчував, що тут йому буде спокій»;

–  «Повалили такі могутні сліпі сніги, що навіть і він. Сіроманець, злякався: він добре знав, чим ці сніги йому пахнуть. Вдень і вночі він рився в снігах, орав їх лапами і зубами, але небо наче прорвало, і жодної миші, як на гріх!»;

а «Сіроманець охляв. Він часто провалювався в сніг з головою, годинами лежав, збираючись з останніми силами, щоб виповзти на поверхню і поповзом добиратись: куди — невідомо»;

–  «…Сіроманець уже не котився — його котив вітер… Вовка закотило в лісосмугу, він обійняв лапами якусь деревину, навіть учепився за неї зубами, але вітер відірвав його і від неї»;

– «Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець! Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима… Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді і падали на пісок під лапи». Сіроманець — це старий вовк, який вже доживає свого віку. У молоді роки він був прикладом для наслідування та справжнім ватажком зграї, але коли прийшла старість — він осліп і залишився сам. Автор співчуває йому і, навіть зображуючи картини його полювання або зустрічі з ворогами, описує поведінку вовка так, як би це був не хижак, а звичайний свійський пес. У Сіроманця вже не залишилось агресії — він багато чого побачив за життя, тому наприкінці йому хотілося одного — спокою. Він був ватажком завжди, тому коли залишився на самоті, це не було для нього природним. Він познайомився з Сашком, та, зрозумівши, що хлопчик ставиться до нього приязно — став для нього кращим другом. Навіть коли вовк змушений був тікати подалі від села та від переслідувачів, він не забув хлопця. Він знайшов нових знайомих, серед яких був маленький хлопчик Андрійко, але навіть тоді він не забував про Сашка і при нагоді — повернувся до свого маленького захисника. Цим автор дає нам зрозуміти, що вовкові притаманні такі якості, як вірність та вдячність. На жаль, остання подорож до лікарні не була вдалою, і, коли Сіроманець зрозумів, що ніхто не буде його лікувати — просто втік та повернувся помирати в рідне село. Але доля була на стороні Сіроманця — селяни нічого йому не зробили. Тоді останнє, що залишилось вовку, — померти на самоті, згадуючи найприємніші моменти життя.

ответ: Сіроманець — головний герой однойменної повісті М. Вінграновського. Це найстаріший вовк у світі. Він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. Та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.

Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. Для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому Сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. Та це не обізлило вовка проти всіх людей. Адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. Незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. Так, коли їх із Андрійком у степу застала заметіль, Сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. Вовк урятував хлопчикові життя.

Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, "він снився молодим вовчицям". А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.

Мені сподобався Сіроманець. Він благородний, справжній друг. Вовк любив Сашка й Андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили його, годували, турбувалися про нього.

А дружба Сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може привести до непередбачуваних наслідків.