Твір на тему: світ української поезії та літератури за творами тараса шевченка та лесі українки

Кожен уявляє собі світ поезії по-своєму, якось унікально. Тарас Шевченко та Леся Українка - це славні поети України, які возвеличують красу нашої держави.

Тарас Шевченко завжди символізував свободу думки, вільну душу людини. Так у вірші "Думи мої думи..." він описав те, що творчість - це єдина втіха на засланні, коли нічого особливого навколо немає.

Леся Українка попри тяжку хворобу (туберкульоз кісток) змогла радіти природі, що описується у вірші "Давня весна", що вона як мала дитина з усмішкою за до себе весну.

Ці люди будуть в історії та пам'яті українців завжди, бо дуже багато зробили для України. Вони до нам не забути наше коріння, світ української поезії. Поети показують, що випробування - це не перешкода творчості, а лише тимчасове випробування.

Тема “Давня казка”: зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.
Ідея “Давня казка”: уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).
Основна думка: у пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.
Жанр: ліро-епічна соціальна поема-казка.
Віршовий розмір: Чотиристопний хорей.

Художні засоби
Епітети: люди добрі, поет нещасний, сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,прудкії коні,вільні руки.
Метафори: не цвіла урода гожа, сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях.
Порівняння: розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і мов сон, життя минало. Гіпербола: розходилась по світу стоголосою луною.
Антитеза: у мужички руки чорні, в пані рученька тендітна.
Інверсія: раз у раз ходила молодь пісні – слова вислухати.
Фразеологізм: спіймати вітра в полі архаїзми: граф, графство, герольди.

Композиція “Давня казка” 
Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: знайомство з поетом. Зав’язка: зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: конфлікт між Бертольдом і поетом.
Розв’язка: довічне ув’язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують.

Проблематика і мотиви твору :роль митця в суспільстві;  служіння музі й народові;  суть людського щастя, вдячності;  воїни заради збагачення.

Десь, колись, в якійсь країні, 

Де захочете, там буде, 

Бо у казці, та ще в віршах, 

Все можливо, добрі люде; 

Десь, колись, в якійсь країні 

Проживав поет нещасний, 

Тільки мав талан до віршів 

Не позичений, а власний. 

Поет не відрізнявся особливою вродою, але його душа була прекрасна. Він приходив кожного дня у діброву і там писав свої пісні. 

Одного разу за цим заняттям його побачив лицар Бертольдо, що поспішав на полювання. Лицар обурився, що поет не дає йому проїхати, до того ж йому довелося об’їжджати дивного співця. В серці гордого вельможі запалився вогонь. 

Після полювання лицар відбився від своїх стомлених товаришів та знову зустрівся зі співцем. Він запропонував поетові гостинця, але той відмовився, пояснивши, що вже має всі багатства світу — свій талант і душу. 

2 

Якось ввечері лицар Бертольдо прийшов до співця та розповів про своє нещасливе кохання до вродливої донни Ізидори. Поет написав серенаду, яку закоханий проспівав під вікном дівчини, здобувши її прихильність. 

3 

Скоро відгуляли весілля, на яке співця запросити забули. Подружнє щастя лицаря тривало недовго: король надумав воювати, тому змушений був попрощатися з дружиною. Спочатку всі його битви були успішними, але ось військо вже другий місяць не може взяти вороже місто й починає бунтувати. Дух воїнів піднімають співці, серед яких давній знайомий лицаря. Вдячний Бертольдо обіцяє нагородити його. 

Вже давно лицар повернувся з походу, живе щасливо зі своєю дружиною. Та все більше починає він утискати людей, обдирати їх, щоб збільшити своє багатство. Скрізь чути плач і стогін. 

Нарешті мужики повстали проти свого пана. 

"В мужика землянка вогка, 

В пана хата на Що ж, недарма люди кажуть, 

Що в панів біліші кості. 

У мужички руки чорні, 

В пані рученька тендітна; 

Що ж, недарма люди кажуть, 

Що в панів і кров блакитна! 

Мужики цікаві стали, 

Чи ті кості білі всюди, 

Чи блакитна кров проллється, 

Як пробити пану груди?" 

Отаманом повсталих став знайомий панові поет. Бертольдо послав до нього своїх слуг, щоб підкупити, але співець не пристав на його пропозицію. 

Тоді лицар погрожує заарештувати непокірного. Посланці прибувають до хворого поета, біля якого зібралися люди за порадою, та повідомляють наказ пана. 

Врешті поет заплатив за свій спів головою, але люди пам’ятатимуть про нього, а його пісні даватимуть їм наснагу та сили.