Аналіз віршів леоніда глібова. вірш хто розмовляє? що за птиця? хто сестра і брат? хто вона?

Леонід Глібов “Хто розмовляє?” аналіз Акровірш дає відгадку, що розмовляють річкова рослина осока, яка на відміну від калини, не дуже у великій пошані в людей, і сорока. Сорока ж має чим похвалитися: про неї складена казка-примовка для маленьких діточок, котрим показують на пальчиках, як вона кашку варила, діток годувала. Акровірш викликає посмішку, адже автор використав смішні словосполучення («і ніхто ніде ніяк»). Твір дуже емоційний за рахунок окличних речень.

Тема: розмова осоки та сороки про пошану в народі.

Вітька‌ — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий…Він‌ вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти. Перше‌ хвилювання потроху

зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.Вітька‌ все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.  ‌— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.

Федько Котигорошко

Маленький товстий і флегматичний Федько мусив бігати за ним підтюпцем. Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах. По-третє, старша Федькова сестра працювала бібліотекаркою в сільському клубі, і Федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не рекомендували давати. Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком.Федько знову був Федьком: флегматичним, спокійним, добродушним і вайлуватим.Що‌ в мене на думці, те в тебе на язиці. Чистісінький тобі Вольф Мессінг!Що він язикатий — знала, але щоб так складно небилиці плести… А щоки горять… Ах, які капосні щоки, так і горять, горять… Ну й утнув же Федько!

Галя Козачок

Раптом‌ Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою.Яка‌ ж вона гарна!.. Куди він раніше дивився, куди?.. О сліпець!.. О великий сліпець!.. І добре, що хоч вчасно прозрів!Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з'явилася Галя Козачок.Вона‌ підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.Щоправда, Галя — дівчина не з лякливих. Сам Причепа колись потиснув їй руку і подякував за відвагу. Він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти вискочив бугай Кордебалет.

Петро Білий

Городом йшла Галя, його Галя із сином чаплівського фінагента Петром Білим! Вона весело сміялася до нього, і Петро теж сміявся. Отой завжди прилизаний, напахчений одеколоном мамин синок, Петро Білий. Отой Петро Білий, ябеда і боягуз, хвастун і брехун, якого Вітька терпіти не міг.Боягуз він нікчемний, а не Петро! Хвастун заячий! Та зроду-віку не повірю, щоб Галя його покохала!

   Запитання: Добро чи зло перемагає в повісті-казці Винничука "Місце для дракона"?
   Відповідь: Я вважаю, що у творі "Місце для дракона", на жаль, перемагає зло. Грицько переможений та знищений. А саме він є втіленням справжнього добра. Дракон не є хижаком, адже харчується травкою, має потяг до знань, нікого не кривдить. Підступний володар досяг свого та знищив чужими руками Грицька. А разом з ним знищив і те добро, що ніс із собою дракон. Однак те, що князь після смерті Грицька страждає, а Лаврін помічає добру душу дракона, все ж говорить про те, що є надія на перемогу добра у цьому світі в майбутньому.