дуже іть! мені потрібно позначити маршрут павлуся (з повісті "за сестрою") починаючи з села вка.бажано терміново. заздалегідь дякую!

Повість А. Чайковського «За сестрою» була написана в 1907 році і відразу ж отримала широку популярність. Твір переносить нас у часи середньовіччя, коли татаро-турецькі загарбники руйнували українські містечка і села, вбивали, забирали в полон людей. А мужні козаки виборювали волю для своєї землі. Але мені сподобалося те, що «За сестрою» - не просто витвір про історичні події, а повість про пригоди, мандри, вірності і мужності. Головний герой повісті - підліток Павлуша. Скільки пригод випало на його долю! Хлопчик жив у сел вка з дідусем, матір'ю і сестрою Ганнусею, але в один день життя його перевернулося. Павлуша втратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб врятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлуша намагається довести собі, що він - гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопчик залишає козаків, старшого брата і батька і їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопчик не злякався: він же славного козацького роду!
Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратила почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звичайно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлуша досяг своєї мети: Девлет-Гірей відпускає сміливого хлопчика з сестрою з неволі і навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Думаю, що в майбутньому з Павлуші дійсно вийшов гарний козацький отаман.
«Я поклав собі за ціль мого життя, - перекласти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду і тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. На той час мало хто до того брався », - писав А. Чайковський про свою спадщину. Вважаю, це вдалося письменникові в повній мірі, оскільки повість «За сестрою» - чудовий твір! Крім того, що дуже цікавий, він містить в собі важливу думку - необхідно бути мужнім, чесним, добрим і любити свою сім'ю і рідний край.

На другий день уже було вiдомо, що чортяка мене не вхопить, бо я вночi нi разу не бухикнув. Тому дiд зауважив, що я одчайдух i весь удався в нього, а мати сказала, що – в оглашенного.

«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі,..». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. ї люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. …Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».

«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом»,

«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити ін­шим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».

«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запо­тиличники,..»

«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до шко­ли, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».

Мар’яна —> Михайлику: «І вчися… та так учися, щоб усі знали, які-томужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»

«Байка (від давньорус. баять, баити, тобто говорити, розповідати) – невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини відображається у ньому в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків».

Объяснение:

Якщо давньоукраїнські байки писалися старослов’янською мовою з великою кількістю русизмів і полонізмів, силабічним віршем або здебільшого прозою, то поетика нової української байки кардинально відрізнялася: автори використовували розмовну мову, знижену лексику, елементи бурлеску, вільний вірш (різностопний, ямбічний вірш). За основу творів брали мандрівні сюжети, український фольклор, досвід давньогрецьких, римських, французьких, польських, російських письменників.