Придумати кінцівку к казці" аліна в краіні недоладіі" в конце говорилось что она дорисовала недорадника и повесила его на стине а в стране недоладіі она бросила своих друзей блин давайте уже

Казка називаеться "Аля в країні Недоладії" а не "Аліна"

Марина Павленко добре знає дівчаток-підлітків, їхні переживання, думки, мрії, закоханості, уявлення. Вона розгадує «дівочий світ», а ще вміє цікаво й образно розповісти про пригоди, таємниці, детективні пошуки істини, мистецтво і магію, культуру і язичницькі ритуали, художньо передати народні легенди та повір’я, виписати історію родоводів і створити колоритне тло історико-суспільних подій різних часів. Саме тому її тетралогія «Русалонька із 7-В» уже не один рік поспіль користується популярністю серед читачів-підлітків, а особливо дівчаток. Книги Марини Павленко отримали й визнання фахівців, адже не раз очолювали рейтинги найкращих видань року, а письменниця стала лауреатом найпрестижніших літературних конкурсів і премій у галузі літератури для дітей. Зайнявши нішу романтично-детективної прози, твори зацікавлюють дослідників насамперед поетикою, авторською майстерністю будувати розповідь із орієнтацією на читацький досвід, горизонт сподівань і, звісно, особливості сприйняття адресата – дитини.

Не тільки назви книг серії, але й тексти Марини Павленко позначені літературними асоціаціями з Андерсеновою казкою «Русалонька». Софія, головна героїня твору, захоплюється цією казкою, образом Русалоньки, розмірковує над її вчинками, знаходить схожість із собою. І якщо у першій книзі серії образ-символ Русалки зринає тільки в уяві головної героїні й накладається на її зображення, то в наступних трьох авторка увиразнює і матеріалізує його у малюнку Павлика, обрисах на камені у Білокрилівському лісі, на полотні художника Юрія Мокрецького і навіть в образі сучасної дівчини.

Сюжет повісті будується на логіці розв’язання таємниці прокляття роду Кулаківського. Софійка живе разом із батьками і молодшим братиком Ростиком, вчиться у школі, таємно кохає однокласника Вадима, має доброго друга Сашка. Все змінюється тоді, коли Вадим довіряє їй свою таємницю і розповідає про прокляття роду. Софія хоче йому до . Їй до рук потрапляє фотографія Гордія Кулаківського, з якої все й починається.

Не обходиться тут без чарів та магічних властивостей стародавніх предметів, подорожей у часі, надприродних умінь (наприклад, бути невидимою). Софіїна сім’я переїхала до нового будинку, куди разом з іншими речами перевезла стару бабусину шафу. Згодом Софійка з’ясовує, що це справжня машина часу: якщо сісти в неї, взяти якусь фотографію, то можна потрапити у той час і обставини, за яких зроблено світлину. Так дівчина особисто дізнається про всі події, які відбувалися в минулому, зокрема й про те, що Гордій Кулаківський обманом заволодів чужими землями, обдуривши представника дворян Данила Міщенка. Його прокляли одурені люди.

Мандруючи зі світлинами в минуле, Софія знайомиться із членами родини та нащадками Гордія. Щоб збагнути всі родові зв’язки між цими людьми, слід добре вчитатися в текст і відтворити в уяві родовідне дерево Кулаківських.

Софія не мала жалю до Кулаківських, їй було шкода тільки Катерини, і коли вона дізналась, що її з чоловіком Семеном убив грім, а їхні душі й досі блукають на місці, де згоріла хата (а це саме там, де тепер стоїть їхній будинок), вирішила змінити минуле. Їй допоміг друг Сашко. Так Софія зняла прокляття, а Вадимові дід та батьки нарешті повернулися додому.

У творі є ще одна художня деталь, яка має особливе смислове навантаження: магічний предмет – бабусині коралі, котрі не тільки передають дівчатам із роду і вдягають на весілля, бо вони приносять щастя, але й допомагають Софійці стати невидимою в минулому. Їх мала одягнути й Сніжана, коли готувалася до весілля з Валентином, але коралі зникли. Валентин же виявився непорядним чоловіком, бо вже покинув двох жінок із дітьми і не піклувався про них. Але й тут спадковість далася взнаки.

Мандрівка у часі, зміна теперішнього через минуле, дія чарівних предметів, щасливе закінчення історії – ці казкові мотиви (які хоч і не є новими, але письменниця майстерно актуалізовує їх) захоплюють дітей-читачів незвичністю, таємничістю, пригодницьким характером, поєднанням переживань за долю персонажів і захоплення їхніми сміливістю і героїзмом.

Композиційно розповідь Марини Павленко вражає органічністю поєднання реального й вигаданого. Тут і розповідь про сучасних дітей, і родинна історія декількох поколінь, і етимологічні вкраплення про походження прізвищ та географічних назв, і народні традиції та вірування українців, їхній побут у довоєнний та повоєнний час. У цьому вдало реалізовано пізнавальний аспект твору.

Адресуючи твір дітям (7–12 років), Марина Павленко не моралізує, а на прикладах поведінки своїх героїв показує, як варто, а як не варто чинити. У повісті не розкрито проблему стосунків батьків і дітей, хоча вловлюється акцент на демократичних відносинах у родині Софії. Не прописано цю проблему ані у випадку з вихованням Вадима, якого батьки покинули на бабусю, ані у випадку із Сашком. Моментами, показуючи цих хлопців, письменниця використовує художній прийом порівняння і контрастного зіставлення персонажів.

Нова книжка дитячих повістей Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» інтригує вже своєю шпигунсько-загадковою назвою, а ще більше від самого початку вражає дивовижними ілюстраціями. Дизайнерська робота надзвичайно талановита. Дві повісті – дві історії про Клима Джуру, хлопчака, на плечі якого випадає врятувати світ. Сюжет доволі затертий у дитячій літературі. Проте Леся Воронина змогла оновити його, доповнивши оригінальними ідеями й мотивами.

Перша повість – «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9» – це спроба пояснити, що боягузтва потрібно позбуватися. Клим Джура має побороти цей свій страх, а мимохіть і порятувати планету. Авторка майстерно поєднує психологізм і повчальність: прості, навіть трохи банальні як для дитячої літератури сюжети обростають психологічною глибиною. Повісті Л. Ворониної – це форма психологічної до дитині, котра відчуває слабкість, котра не може захистити себе від хуліганкуватих однолітків (таких, як Сашко Смик, або Кактус). У повісті Землю атакують прибульці з чужої Галактики – підступні і хижі Синьоморди-Квакожери, яким вельми до смаку наші комахи. Климові в його боротьбі з космічними варварами допомагають інші члени Товариства – Жук і Заєць. Але в центрі Таємного Товариства – супербабуся Соломія. В реальному житті це маленька жіночка з добрими очима, яка пече пиріжки для онучка. Але насправді це жінка з надпотужними здібностями, яка заснувала Товариство і яка весь час працює над дивовижними винаходами.

Друга повість – «Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів» – це знову-таки історія про боротьбу з величезними жабунами, які вирішили помститися за свою колишню поразку, але також і про осмислення брехні (справді, це питання показано в діалектичній складності, життєвій багатовимірності). І хоча бабуся Соля зробила так, аби синьоморди після попереднього космічного набігу, повернувшись додому, розповіли, що на Землю більше не варто потикатися, синьоморди все одно вирішують підкорити ласий шматочок Всесвіту. У другій повісті позаяк усі події розгортаються в загадковому Єгипті, де героям допомагають єгипетські боги. А також юні читачі дізнаються багато цікавого про міфологію та культуру цієї країни.

Для художнього світу Л. Ворониної притаманна виразна соціальна критика. У другій повісті висміюються такі риси нашого суспільства, як жадібність, облесливість, ненажерливість; висміюються політики, які дбають лише за власні прибутки. Вона стають поплічниками синьомордів на Землі, а в символічному плані й уподібнюються до цих синіх космічних жаб. Можливо, часом дотепні карикатури, притаманні дитячій літературі, перетворюються на справжні політичні лозунги, як-от: «Видно, щось не дуже приємне наворожили капіталістові, – єхидно проказала огрядна тітонька з великою господарською сумкою в руках». Тонкощі такого іронічного образу легко збагне дорослий, зокрема ті, хто ще пам’ятають про радянський період. Антикапіталістичне спрямування дитячих повістей часом видається надмірним.

Безперечно, дитяча література має закликати до «апрагматичного» – красивого, морально довершеного, одне слово, до істини й добра. Так воно і трапляється в повістях Л. Ворониної, які просочені патріотизмом, любов’ю до своєї родини та рідної землі. Такі твори виховують у дітях гордість за те, що вони народилися в Україні. Повісті закликають дітей до поваги до своїх батьків, бабусь і дідусів. Так, під час порятунку світу Клим дізнається й історію свого роду (рід його походять із характерників).

Часом деякі повчальні нотки в повістях занадто прямолінійні як на дітей середнього шкільного віку. Знову-таки, не можу збагнути, навіщо було для цих самих юних читачів згадувати про «дурнувату пісеньку» «Харашо! Всьо будет харашо…» Вєрки Сердючки. Чи аж так це було потрібно, та й часом діти в такому віці підхоплюють доволі швидко саме те, що дорослі називають дурнуватим. Трапляються у книжці й пунктуаційні помилки (немає ком перед підрядними частинами складного речення), а в дитячих книжках коректорська робота має бути бездоганною, оскільки книжка привчає дитину до грамотності.

.

.

.

Надеюсь, чем-то