Кто-то напишите твор на тему "людина най величниша з усих истот . кто на пишыте нужна

ці слова і. багряного в його романі «сад гетсиманський» дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради.

багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. отже, роман «сад гетсиманський» містить автобіографічні факти.

назву «сад гетсиманський» було взято іваном багряним з біблії. сад гетсиманський — місце, де юда зрадив христа. зраджено було і головного героя твору андрія чумака. він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники нквс і забирають андрія з собою.

по дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. також він помічає зміни в обличчях людей. люди «засмоктані, виснажені, обдерті.

зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». в’язниця знаходилась в харкові на вулиці раднаркомівській. це велике місто теж змінилося, тепер харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». негативні враження андрія доповнює зустріч з працівником нквс товаришкою нечаєвою. нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві андрія повинна бути лагідною та ніжною. будинок іння нквс називали «фабрика-кухня». андрій чує, як працює конвеєр «фабрики-кухні».

звідусіль чути стогін людей та страшні відгуки мордування. органи безпеки знищують «ворогів народу». ці «вороги народу» — найосвіченіші люди: інженери, професори, студенти, письменники єдина іх вина в тому, що вони мають здатність мислити, а не сліпо вірити в ідеали. андрій на собі відчуває ті нелюдські умови, в яких треба жити: тіснота, духота, відсутність їжі. для тоталітарного режиму людина — це «дірка від бублика». в срср людей вистачить».

всі ці жорстокі тортури повинні вбити в людях всі прагнення, перетворити їх в оті «дірки». ця система намагається зламати у людей бажання кращого життя, хоче зробити з них слухняні машини. але чи можуть сотні тисяч людей бути ворогами народу? в одному з діалогів зі слідчим андрій каже, що один чоловік може бути ворогом народу, десять може, тисяча, але мільйони людей — це не вороги народу, це сам народ. отже всі люди, які будували цю країну, сподіваючись на краще, зараз за гратами в’язниць. тому не випадково кульмінацією твору є поява в камері дідуся. — карла маркса. кругом була атмосфера недовіри і зради.

немало з колишніх відомих революціонерів, а також самих працівників служби безпеки також могли опинитися серед «ворогів народу». можна було «завербувати» будь-якого працівника цієї установи: треба було» лише звинуватити його перед начальством в тій самій «контрреволюційній діяльності». всі наглядачі поводилися з в’язнями дуже суворо, але був з них один не прізвище мельник. всі в’язні його дуже поважали за його добрість, казали, що він єдина людина в цій установі. коли потім андрій дізнався, що мельник власноручно розстрілював людей, його це дуже вразило. таку саме дволикість мав і тодішній режим.

отже, єдине, що залишається андрієві, — це витримати всі тортури і вмерти тільки фізично. людина повинна витримати все, бо вона міцніша за цю систему, вона вища за неї. «людина — найвеличніша з усіх істот». замислюється андрій і над тим нещастям, що трапилося з усіма цими людьми, які повинні приймати муки, не знаючи своєї вини, які віддали всі свої сили на збудування соціалістичної держави, сподіваючись на краще майбутнє. разом з цим андрій приходить до висновку, що людина — «найпідліша з усіх істот».

наприкінці свого перебування у тюрмі він дізнається, хто був юдою. це був отець яків, який читав його матері біблію у день приїзду синів додому. андрієві стало після цього набагато легше, бо думка, що зрадив його хтось з братів, чи, може, його кохана катря, думка, що гризла його увесь час, не була правдою. потім андрій дізнається, що всі його брати і сестра теж знаходяться в цій в’язниці і що катря … збожеволіла. ось якою ціною дісталася андрієві ця перемога над страшною машиною смерті.

ціною катерининого божевілля. всім їм дали по двадцять років таборів, але андрій все-таки зміг вистояти і залишитися людиною. іван багряний зобразив персонажа, який не витрачає волі і людської подоби в надзвичайних умовах жахливого поневіряння в застінках нквс. цим він показує незламність українського народу, його національної свідомості. «сад гетсиманський» — розповідь про зраду і вірність, жахлива трагедія народу, що зраджував і вбивав сам себе.

Розвиток  української  літератури  двадцятих років ХХ  століття  характеризується  бурхливим  розквітом.  В цей час з’явилися  нові молоді таланти, такі як поет Тодось Осьмачка. Феодосій Степанович Осьмачка народився у 1895 році на Черкасщині (помер у 1962 році в Мюнхені). Почав писати вірші в юному віці. Вірш «Казка» написаний ним у період становлення його як поета, в 1925 році. «Казка» Тодося Осьмачки вирізняється з поміж інших казок навіть не тим, що вона віршована, а своєю непідробною щирістю, пісенністю, ліризмом, оригінальністю та глибиною думки. Це пісня, що її співає вразливе серце поета.

Ліричний герой «Казки» -  поетична та романтична особа, яка виливає свою любов у пісні-вірші. Його полум*яним серцем заволоділа дівчина-мрія, і відтоді він все життя шукає свою половинку . Цей поетичний твір сприймається читачем «як райдужний сон дитинства», як сповідь її ліричного героя, маленької недосвідченої дитини. Ці образи настільки заворожують, що легко і самому стати на мить дитиною, мрія­ти і обов’язково вірити, що твоя мрія коли-небудь здійсниться. Світ  ліричний герой сприймає як дитина, що живе разом із природою, у повній гармонії з нею.

Міфічні образи, такі, як Див, що трусить зорі із лану у колиску, весняний голий місяць, що схиляє голову в свіжу купіль малюка, ромен-зілля, що зросло з серця,  прийшли до нас із сивої давнини,  стають реальними та живими в цій поезії.

У «Казці» ми споглядаємо серйозні філософські думки дорослої людини, що має певний життєвий досвід і аналізує весь пройдений шлях. Жодного патріотичного слова герой не ви­мовляє, але любов до Батьківщини просякає кожне  сло­во вірша, кожну поетичну думку. Мати, заспокоюючи дитинку, кладе її у колиску, яка «наче поле» - в цій алегорії криється безмежна любов поета до землі, поля, рідної матері-Вітчизни.

Вірш наповнений художніми засобами, які надають йому виразності,теплоти, натхнення.

Це епітети: голий місяць: м*ячі срібні, росах кутих, озер гнутих, теплих зорях, синє море, сині гори, пшеницю колосисту.

Метафори: трусив зорi Див iз лану  у колиску; схиляв голову весняну  голий мiсяць; вода з мiсяця збiгала  на малого; в купелi моє серце  залишилось; м'ячi срiбнi кругом серця  впали в трави —  солов'ї їх покотили  на дзеркала; ромен-зiлля стало в'януть  у туманах;  дзвоню в роси, з поля босий  в синi гори.

Порівняння:   нiби срiблом полоскала  тепле лоно.

Персоніфікація: свою голову вмочило  в синє море.

Інверсія: в купелi моє серце  залишилось. 

Анафора: як купала; як у полі.

У цьому вірші поет звертається до прикметників, що означають кольори – срібний та синій, що надає йому ще більшої поетичності.

Віршовий розмір «Казки» - анапест (з пиррихієм).

Його тема: погляд ліричного героя на свою долю з висоти прожитих років, ідея – єдність людини і природи, колишнього й майбутнього, казкового і реального, дійсності і мрій.

 

 

    щастя - найцінніший скарб, але іноді важко описати що воно означає. і також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою.

      щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. але існує багато питань.  чи завжди щастя це гроші? чи завжди щастя це душевна втіха?

          я вважаю, що та людина щаслива, яка знайшла для себе   золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним. як що до мене, то я - щаслива людина.  я почуваю себе саме так  коли я дарую щось гарне близьким і вони тішаться,  коли я слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається,  коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю),  коли немаю ніяких сумнівів,  коли в мене купа цікавих ідей, а саме головне коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається. тож по-справжньому щасливі люди ті, чиї мрії здійсенюються.