Роль митця у суспільстві за поемою лесі українки

питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. до його слова прислухаються, за ним йдуть. тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.

розуміючи це, леся українка створює поему "давня казка", в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета народові в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, , не відчути це серцем неможливо. може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.

за своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. у країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:

мужики цікаві стали,

чи ті кості білі всюди,

чи блакитна кров проллється,

як пробити пану груди?

дивіться також

"давня казка" (повний текст)

"давня казка" ()

біографія лесі українки

 

ми читаємо ці рядки — і чуємо шевченкове:

і вражою злою кров'ю

волю окропіте.

чи не є це яскравим прикладом того, як полум'яне слово кобзаря відбилося на творчості л. українки? стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова — передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, що йому пропонував у обмін на вільне слово пан бертольдо, не злякався у в'язниці. тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:

не поет, хто покидає

боронить народну справу,

щоб своїм словам блискучим

золотую дать оправу;

не поет, хто забуває

про страшні народні рани,

щоб собі на вільні руки

золоті надіть кайдани!

своєю ідеєю поема "давня казка" звернена і до сучасної дійсності, коли наша україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.

а коли війна скінчиться

того діла й того слова,

то скінчиться давня казка,

а настане правда нова.

Життєві цінності людини не тільки визнаються більшістю свідомих громадян, а й державою, а також міжнародним співтовариством, які представляються міжнародними міжурядовими організаціями. Всі ці цінності закріплені в законодавствах країн і актах міжнародних організацій, до цих цінностей відносяться життя і здоров’я людини, різні соціальні та суспільні цінності та багато іншого. Але в цілому питання з цінностями ускладнюється через те, що кожна людина має якісь власні та індивідуальні цінності, і вважає їх найбільш важливими особисто для себе. На жаль, не всі люди розумні і мудрі, а тому деякі з них поділяють фальшиві цінності. Тому питання дослідження і поділу істинних і фальшивих цінностей у житті людини дійсно актуальне.

Дядя Петра Максим в был военным. Он любил порядок во всём и дисциплину и мечтал вырастить мальчика настоящим мужчиной, уверенным в себе человеком, который, даже будучи слепым, мог достойно идти по жизни, принимая все радости и неприятности судьбы.

 Дядя Максим никогда не сюсюкается с мальчиком, не балует его сам и не разрешает сестре нежить ребенка, он старается объяснить маме Петра, что ребенка нужно с ранних лет учить жить в этом непростом мире.  

По инициативе дяди Максима Петр попадает в монастырь, где знакомится с другими слепыми юношами, именно тогда он осознает полноту своего несчастья, но дядя не дает ему упасть духом, и вместе с другими слепцами Петрусь отправляется в странствие. Возвращается он совсем другим человеком, познав мир во всем его многообразии.

Петр научился играть так, что «каждое сердце дрожало, как будто он касался его своими быстро бегающими руками.» Это значит, что он нашел себя, нашел свое место в жизни, и неважно слепой ты или зрячий, здоров или болен, важно знать и понимать, зачем ты пришел на эту Землю, что можешь сделать для людей, какой оставить след...

И в этом была огромная заслуга его дядя Максима.