Характеристика толі ( з твору "федько - халамидник

Порівняльна характеристика Федьком і Толі. В оповіданні «Федько-халамидник» письменник розповідає про двох хлопчиків-однолітків. Федя - син бідного робітника, а Толя - дитина з багатої сім'ї. Федя був чесним, ніколи не брехав, але був великим бешкетників, заважав хлопцям грати, шкодив їм. Толя ж був тихим і спокійним, ніколи не хуліганив. Федя, відчайдушний і сміливий, не побоявся по крижинах перебратися з одного берега на інший. Толя, честь-любив, захотів теж похвалитися перед хлопцями. Федя не байдужий до чужого нещастя, він благородний, готовий прийти на виручку. Толя підлий і брехливий. Він навіть не подякував Федьку за те, що той врятував його від смерті. Толя черствий і байдужий до нещастя інших людей. Він зміг безтурботно гратися в той час, коли на кладовищі ховали його рятівника.

Поезія Ольжича Олега Кандиби насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича - вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам - своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу. Ольжич належав до групи письменників-націоналістів, що визначали свій світогляд як «трагічний оптимізм», що несе у собі певну філософічність. Перш за все у назві «трагічний оптимізм» поєднано непоєднуване, це вже, по суті, такий собі філософічний парадокс. Назва світогляду письменника умовна, а для самого Ольжича й зовсім сумнівна, бо його світогляд скерований не на трагічне в житті людей і народів, а на цілковите переборення трагічного - переборення не через оптимізм, а через героїчну самопожертву, через самовільну відмову від усіх тих духовних та інших благ земних, що їх здійсненність, осяжність і бажаність саме оптимізм звичайно обстоює. Героїчний світогляд Ольжича стоїть понад оптимізмом і песимізмом - понад позитивною чи негативною оцінкою земної дійсності; бо піднесений у ньому саможертовний героїзм не залежить ні від тієї дійсності, ані від її оцінки - тільки від емоційно-вольового напруження самої людини і ні від чого більше. Звідси в поезії Ольжича оте начебто оптимістичне прийняття й виправдання світового буття космосу в усіх його реалізаціях; бо всі вони - лише матерія і нагода для героїчного самовиявлення людини. Монументальність Ольжичевого стилю, така неповторна в цілій українській поезії, спирається на те, що Ольжич, мабуть, - єдиний майстер українського вірша, виразно обдарований епічним хистом.

Автор я не знаю какие у твоей мамы очі,руки,обличчя, волосся і погляд. Но я нашла виход из положения.
Вот:
Моя матуся найкращя. Так каже кожен з нас. Але не всі ми бачимо як руки нашої ненечки працюють на кухні, у ванні, в кімнатах. В її очах ніколи не видно втоми. Вони сяють яскраво. А що казати про матусіне обличчя. Воно завжди усмішкою зустрічає нас зі школи. Мамін погляд це мабуть ліки. Коли нам не дужае мама віддае всю турботу, ласку,ніжність і любов нам. Мамуся жаліє і втішае нас коли у нас щось не виходить. Мама це едина людина яка любить нас по справжньому.