Мої враження від твору федька халамидник

Непосидючий, майстер на різні вигадки, Федько був страшенним розбишакою й халамидником: то шибку розіб’є з рогатки, то синця наб’є своєму другові, то змія відбере в хлопців. Перший по силі на всю вулицю. Але, незважаючи на все це, у Федька було дуже багато друзів: і Гриць, і Стьопка, і Спірка. Хлопці його дуже любили й поважали. Мабуть, тому, що він був чесним і поряд­ним. Усі знали, що маленький халамидник ніколи не брехав, навіть тоді, коли хлопця били за його пустощі. Він завжди говорив тільки правду, хоча, якщо б захотів, міг би завжди виправдатися. До того ж Федько був справжнім другом, і хлопці знали про це.

Толя — син хазяїна будинку, у якому жила родина Федь­ка, — був дитиною ніжною, делікатною та смирною з “не­винними синіми очима”. Завжди чистенький і чепурненький, він зовсім не мав нахилу “до Федькових забав” і ста­вився з погордою до мужицьких дітей. Але якась невідома сила тягнула його до халамидника. Толя — хитрий і підступний: він підбив Федька на ризиковану подорож по кризі, мріючи про те, що той злякається, а хлопці з нього посміються. А інша його вада — заздрість — штовхає його самого на кригу. Федько рятує Толю, ризикуючи власним життям, а цей брехун ще й звинувачує його в тому, у чому був винен сам. Бешкетник виявився справжнім героєм і благородною людиною: хлопець збрехав перший раз у житті, щоб захис­тити зляканого Толю від розгніваного батька, але заплатив за своє благородство надто дорогою ціною — власним життям. Толя навіть після смерті Федька не відчуває власної вини, навіть забирае чижика, збрехавши матері хлопця, ніби виграв його. Він підлий і дріб’язковий. Толя — егоїст, який думає тільки про себе, його не цікавлять почуття й думки інших, він не знає, що таке честь, совість, благородство, що значить бути справжнім другом. Йому притаманні підлість, брехливість, хиткість, зрадливість, заздрість, пихатість та егоїзм. Я впевнений у тому, що в Толі ніколи не буде друзів, і мені б дуже хотілося мати такого чесного, благородного й сміливого друга, яким був Федько.

 

Головним героєм оповідання є безпритульний хлопчина Мишко. Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний.

Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.

             Скласти хронологічну таблицю життя П. Тичини можна так:
11 (23).01.1891 – народився у с. Піски Чернігівської губернії.
З 1897 – навчання у земській початковій школі.
1900 – стає співаком хору у Єлецькому монастирі.
1906, червень – помирає батько.
1906 – пише вірш «Сине небо закрилося».
1907 – закінчує училище.
1907-1913 – навчання в Чернігівській духовній семінарії.
1912  – вперше друкується твір «Ви знаєте, як липа шелестить».
1913 – друкує оповідання «Спокуса», «Богословіє», «На ріках вавілонських».
1913-1917 – навчання у Київському комерційному інституті (економічний факультет).
1914-1916 – працює рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро.
1917 – працює завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада».
1918-1919 – працює завідувачем відділу поезії журналу «Літературно-науковий вістник».
1919 – друкує першу збірку – «Сонячні кларнети».
1920 – працює завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР.
1924 - працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка.
1923 - переїздить до Харкова, входить до літературної організації «Гарт».
1927 – входить до організаії ВАПЛІТЕ.
1934 – переїздить до Києва і поселяється в будинку письменників Роліт.
1941 – письменника було евакуйовано до Уфи у зв’язку з початком війни.
У кінці 1950-х й 1960-ті – виступає з критикою шістдесятництва.
16.09.1967 – помер у Києві.