Які деталі повісті а. чайковського "за сестрою" свідчать про те, що брат і сетра (ганна і павлусь) дуже любили один одного?

вони любили одне одного наприклад коли павлкся взяли у полон то він сказав: "я скажу всю правду , лише не доповім усього,бо сам не знаю.я бачив на вічі мустафу-агу в битві; а що із ним від так сталося, все знає вже моя сестра".з першого погляду може здатися що тут нічого такого,та дочитавши повість до кінця ми взнаємо   що павлусь   сам все знав але захотів рятувати свою сестру.а сміливість ви мабуть задається питанням сміливість у тому що якби девелт-гірей дізнався про цю брехню було б павлусь погано.

Кожен із нас, напевне, пам’ятає той час, коли мама, кинувши всі недороблені справи, сідала ввечері біля ліжка в дитячій кімнаті — й співала колискову. В її голосі завжди було стільки теплоти, ніжності, любові, що по тілу розливалася солодка втома, очі самі заплющувалися й ми поринали в країну снів. Так було з давніх-давен і так буде завжди, бо материні почуття наисильніші й наищиріші в світі, бо ніхто нас ніколи так не пригорне, не любитиме так, як мама. І звичайно, голос матері дитина може впізнати з безлічі інших, бо тільки в ньому відчувається справжня турбота, тільки з Мамою малюк почувається захищеним.

Тож не дивно, що серед усіх народних пісень особливою красою виділяються колискові, які супроводжували чи не найвідповідальніший час у житті кожної людини. Найперші’роки життя для дитини дуже важливі, адже саме в цей період відбувається найбільш стрімкий фізичний і розумовий розвиток. Настільки багато за такий короткий проміжок часу людина більше ніколи не зможе осягнути. Це велика таємниця життя, яку розгадати можуть тільки сама дитина та її мати. Власне, матері традиційно належить найголовніша роль у вихованні маленької особистості.

Тож народні колискові пісні є результатом творчого натхнення матерів, які в цих піснях хотіли висловити свою любов до власної дитини, заспокоїти, уберегти маля від будь-якого лиха, побажати гарної долі.

Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота». Риси характеру Захара Беркута  добрий і волелюбний;  відвертий і чесний;  працьовитий;  розсудливий і мужній;  витриманий. Найповніше розкривається характер Захара Беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. Саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на до тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. І в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. Він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів. Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже Захар Беркут, затамовуючи біль у душі. Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. І його відповідь посланцеві Бурунди звучить твердо і переконливо: «Або ми всі погинемо, або ви всі — іншого вибору нема