Всі кольори які є у творі миколи гоголя тарас бульба

Сорочинський ярмарок» - це українська плахта, барвистий колористичний символ жіночої величі та гідності, втаємниченості та загадковості кольору в народній самосвідомості українців» (Стефан-Арпад Мадяр) [1, 146].

«Сорочинський ярмарок» - українська плахта... Чи правий художник С.-А. Мадяр? Які кольори домінують у «Сорочинському ярмарку» і якого кольору «Вечори на хуторі біля Диканьки»?..

Перше кольорове означення, яке ми зустрічаємо у «Вечорах на хуторі біля Диканьки», це прізвисько оповідача, котрого, мабуть, за колір волосся прозвали Рудим Паньком. «За что меня миряне прозвали Рудым Паньком - ей-богу, не умею сказать. И волосы, кажется, у меня теперь более седые, чем рыжие» (виділено мною. - I. К.) [2, 6]. Цікаво, що це кольорове означення (вживається тут 5 разів) використав Гоголь тільки у передмовах до першої і другої частин «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і жодного разу не вживає його в інших творах (у повісті «Тарас Бульба» М.Гоголь використовує кольороназву «рыжий» - маємо «рыжий жид» (3), «Шинель» - «несколько рыжеват» і «рыжевато-мучного цвета», «Рим» - «рыжий капуцин»).

Рудий - означає колір дещо невизначений, змішаний, він називає червоний колір предметів, що мають природне червонувате пофарблення [див.: 3, 110].

У «Сорочинському ярмарку» маємо й інші відтінки червоного:

рожевий («.на возу сидела хорошенькая дочка с круглым личиком, с черными бровями, ровными дугами поднявшимися над светлыми карими глазами, с беспечно улыбавшимися розовыми губками, с повязанными на голове красными и синими лентами.» [4, 12-13]);

ответ: если  продовження до казки "Мишка" Б. Лепкого

Мишка влаштувалась не погано - вона стала жити з новим господарем. Нехай у нього статки були погані, проте це була чесна та віддана людина. Незабаром війна скінчилась. Мишка збігала подивитись, як живе її старий господар. Те, що вона побачила, її здивувало.

Чоловік знов був багатим, проте його покинули усі його знайомі. Тепер він не мав потреби в грошах та почав займатися благодійністю. Мишка зрозуміла, що старий господар отримав гарний урок. Не можна наживатися на чужому горі, бути жадібною людиною без жалості у серці.

Вцьому році зима не вдягала білої свити. часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. пошукала, поплакала… що ж робити? — бідувала в старій із торішніх зів»ялих трав. як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць. сперечалася з морем, несла сум»яття вітрів. все збиралась на силі, та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на одрі лід потемнів. крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. лід кришився, б»ючись об каміння берегове… і нарешті по одрі -темній, широкій — на останній крижині самотня чайка пливе. — ти куди ж розігналась? чи бува не до самого моря? чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна. а крижина тонка. а крижина майже прозора… ну, а що, як її підмиє вода весняна? ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? затріщить і відломиться… піде вода кругами… — дивна людино! я ж маю крила, нащо крилатим ґрунт під ногами