Твір на тему Жіноча доля у творах Шеченка.

“Катарина»-про життя жінки-покритки яку покинув москаль Іван

ОбъяснениеДля Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші "Пломінний день", що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: "Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!". Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: "Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна". У твор ться філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа "рушає на шляхи великі". Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити "застиглі і покірні води", щоб вони "забурлили водоспадом" саме "на землі байдужо — непривітній". Авторка утверджує активну життєву позицію: "Хочу жити, аж життя не зломить..."

У вірші "Радість" ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї "радість тулиться", і ця радість передається поетичним порівнянням "як безжурний вітрогон хлопчина". Радість спинити не можна, бо "Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли". Ця безжурна радість переповнює вщерть: "Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами..." Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

У вірші "Сучасникам" Олена Теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: "Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий". Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: "Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив". Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті "у святім союзі", де є й "душа і тіло", і "щастя з гострим болем". Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: "Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!" Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Олена Теліга була життєлюбною, оптимістичною, вірила в перемогу, вірила в Україну: "І все, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і молжливість..." Восени 1941 р. у складі групи ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. Як член культурної комісії ОУН вона створила "Спілку письменників", заснувала і редагувала журнал "Літаври", що перебував під постійним наглядом фашистів, але недовго, бо невдовзі Телігу та багатьох інших арештувало гестапо. Олену Телігу разом із її чоловіком Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно фашистами в Бабиному Яру в Києві (22 лютого 1942 p.). Останнім її твором був видряпаний напис на стіні камери: "Тут сиділа і пішла на розстріл Олена Теліга". Своїм життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації.

Так було вже не раз, коли українська нація мала такі могутні постаті, що глибоко зросталися із своєю землею, щоб у майбутньому прорости паростками духовної величі й продовжити їхню розпочату справу в наступних поколіннях. До таких постатей належить і Олена Теліга, творчість якої відкрилася читачеві після падіння радянської імперії, і тепер ми маємо змогу вчитися у неї патріотизму, любові до рідної землі, до України, черпати відповіді на складні питання життя: якою будувати свою державу, яким шляхом рухатися.

1. Розповідь про мешканців села вка: звичаї, обряди, особливості поселення, взаємостосунки, діяльність. Серед вчан — родина Судаків (дід Андрій, його син Степан з жінкою Палажкою, два сини — Петро і Павло, дочка Ганна). Павло — розбишака, завжди захищав сестру Ганну. Під час нападу татарви село вка згоріло, його мешканців або вбито, або забрано в полон. Павлусеві вдалося втекти від загарбників, він вирішує розшукати сестру і визволити її з полону. 2. Опис українського степу. Розповідь про роль Свиридової могили для козаків. Семен Непорадний знімає з коня пораненого Павлуся, надає йому притулок. Приїзд козацького загону, в якому служив Петро, брат Павлуся. Зустріч братів. З розповіді Павлуся Петро дізнається про пожежу в вці та трагічну долю своїх рідних. Дід Панас лікує Павлуся. Козаки вирішують вранці наздогнати татарське військо і здійснити напад на нього. 3. Під час відпочинку козаків до їх табору наближався татарин. Він хотів всіх перерізати, але його вислідив і спіймав Непорадний за до аркана. Полонений татарин розповів про напад орди на вку. До козаків прибув загін на чолі із сотником Андрієм Недолею. Між Андрієм і Остапом виникла сварка стосовно того, хто буде керувати козацьким військом. Татарин має велике бажання обмінятися з Павлусем сідлами. Хитрість і підступність татарина викриває козак Непорадний. Козацтво вирішує вийти у похід на татар, користуючись інформацією полоненого. 4. Хвилювання Павлуся перед битвою. Під час військових подій Петро намагається бути з братом. Козаки у стані ворога. Битва. В бою гине Тріска, багато козаків. Поховання загиблих. Перемога над ворогом. В полон до козаків потрапляє молодий Мустафа-ага. С. Непорадний відпускає полоненого ним татарина на волю. 5. Степан Судак розпутує мотузку на руках і за до ножа допомагає багатьом вчанам. Під час нападу козаків на татар бранці тікають до річки в очерет. Зустріч Степана Судака з синами. Козаки переслідують татар. Павлусь всупереч застереженням батька і брата вирушає у небезпечну подорож, щоб визволити рідну сестру з неволі. 6. Павлусь розшукує сестру. Двічі зробив зупинку для перепочинку. Харциз Карий, який вислідив хлопця, не дав йому можливості подорожувати далі. Злодій продає Павлуся татарам-купцям. Карий раптово зустрічає козаків і намагається вдати із себе полоненого, що втік від татар. Гусейн впізнає Карого. Козаки дізнаються про долю Павлуся. Суд над харцизом, який чинить Гусейн. 7. Павлусь сподобався багатому татарському купцю Сулейману. Сулейман привіз хлопця до себе і подарував його своєму синові Мустафі. Хлопець терпить приниження від молодого хазяїна, але думка про пошуки сестри підбадьорює його. За непокору Павлуся відправляють служити на конюшню. Хлопець тікає, заздалегідь приготувавшись до цього. Перешкодою до втечі був татарин, якого Павлусь намагався обдурити різними балачками. Хлопець повертається до Мустафи, його очікує чергове покарання. Кару призупинено. Павлусь від’їжджає до Девлет-гірея. 8. Павлусь потрапляє у Бахчисарай на прийом до Девлет-гірея, який намагається знайти відповідь на запитання: «Що відомо про мого сина Мустафу?» Щоб дати відповідь на це запитання, Павлусь, вдаючись до хитрощів, пропонує Девлет-гірею віднайти сестру Ганнусю. Сестру знайдено. Хвилююча зустріч Павла з Ганнусею. Павло інструктує сестру перед розмовою з Девлет-гіреєм щодо його сина Мустафи. Брат з сестрою перебувають при дворці Девлет-гірея, поки тривають подальші пошуки Мустафи. 9. Під час перебування у Девлет-гірея Павлусь згадав, як на Україні святкується Різдво (колядки, щедрівки, ковзання на санках). Повернення хана з сином додому. Викривається хитрість Павла стосовно того, що Ганнуся бачила, як склалася подальша доля Мустафи у козаків. Хан пропонує хлопцю з сестрою залишитися жити з ним, прийняти нову віру. Павло просить для себе і сестри вільну, щоб повернутися на Україну, а також викупити у Сулеймана-ефенди земляка Остапа Швидкого.
Надеюсь что