Павлуша і Ява («насправді його Іваном звати») — «найкращі друзяки і напарники». Гострий на язик дід Салимон каже про них: «Одно… Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні».Павлуша і Ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них «слава… гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня».Енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні «штуки – викаблуки». За характером Павлуша і Ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є Іван. Це він вигадав випустити «пугутькало» в клубі під час лекції на тему «Виховання дітей у сім’ї», влаштувати бій биків з головною «героїнею» коровою Контрибуцією, зробити підводного човна з напівзатопленої плоскодонки…За своїм характером хлопці добрі, сміливі та співчутливі до чужого горя: вони могли б не ризикувати здоров’ям і життям, коли почули з глибини колодязя «плаксиве щеняче скімління».Попри всі суперечки між друзями, Ява зважає на недавню хворобу Павлуші і спускається в колодязь: «…. в тебе була ангіна тиждень тому. Тобі не можна в колодязь», — каже він другові, коли вони вирішують, кому спускатися за цуценям. Крім того, Іван проявляє неабияку кмітливість, коли задіює в рятувальній операції і брус-перевагу, і вірьовку з прив’язаної кози. З того моменту друзів стало троє: Павлуша, Ява і Собакевич — цуценя, якого витягнули з колодязя.Як цікаво читати про всі веселі пригоди Павлуші та Яви — кмітливих та винахідливих героїв Всеволода Нестайка! Здається, що й сам автор такий же веселий, кумедний чоловік, що добре знається на дитячих характерах, з гумором, іронічно і одночасно з милуванням описує своїх героїв! КнигаВсеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» стала моєю улюбленою, а герої пригод Павлуша і Ява — найкращими моїми друзями.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Сенкан до вирша лины костенко кольорови миши
Оповідання “Без хліба” щире співчуття викликає. Головний герой оповідання, рятуючи близьких людей від неминучої голодної смерті, змушений був красти зерно. Сім’я Петра — головного героя оповідання — жила в жахливих умовах. Хата була благенька, худоби взагалі не було. А найгірше те, що вже третій тиждень, як закінчилися всі харчі. Не було навіть борошна, щоб спекти перепічки. Матері було нічим годувати дитину, і та заходилася від гіркого плачу. Той дитячий плач Петрові “мов ножем серце краяв”. Що робити? Куди податися бідному селянинові? У кого позичити борошна? У сусідів така сама скрута, а багаті не дають, бо Петро вже в них позичав. Поткнувся до старости, щоб той дозволив із гамазеї мішок зерна позичити, та той виявився таким чесним, що хоч зразу на цвинтар іди. Ситуація була безвихідна.