Аналіз Ессе shevchenko is ok, розширений аналіз, Терміново!Сучасна література

Іноді ми задаємо собі питання:"що таке щастя?".Відразу у голові з'являються такі слова,як "гроші","кар'єра","розкішний дім".Але ж звичайно,що це не так.Адже якою б людина була не багата,вона може й незнати таке відчуття,як "щастя".
На мою думку,щастя-це посмішка дорогої тобі людини,це природа,це те кошеня,що надворі грається,це діти,які радіють кожному моменту і не знають ніяких турбот.Те,що викликає у нас щиру усмішку на обличчі-ось що таке щастя.Тому,що в ці моменти ми справді почуваємо себе щасливими.
Щастя-найцінніший скарб,бо це незамінне почуття у важку хвилину.

Його батько, Карпо Адамович Тобілевич, хоч і був дворянином, проте не мав достатньо документів для підтвердження дворянського походження. Він багато разів безуспішно добивався визнання свого благородного статусу, але так і не досягнув омріяної мети, оскільки в багатьох паперах по-різному фігурувало прізвище предків: Тобілевич, Тобелевич, Тубілевич. Саме цей факт став формальним приводом для відмови в затвердженні роду Тобілевичів у дворянському званні. До речі, це батькове домагання — документально оформити свій шляхетний статус — син узяв за основу сюжету комедії «Мартин Боруля». Мати Івана, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з колись вільного козацького роду, який потрапив у кріпацьку залежність, тому Карпові Адамовичу довелося викупляти її з кріпацтва. Батьки драматурга мали сильні й красиві голоси, до того ж батько був цікавим оповідачем’гумористом: «Його б розповідати, вираз обличчя, інтонації голосу і при тому надзвичайна дотепність примушували всіх тих, хто його слухав, аж лягати від реготу. Сам Карпо Адамович, розповідаючи, залишався серйозним, стриманим і навіть трохи суворим. Він ніколи не виявляв своїх почуттів яким’небудь рухом обличчя, навіть у ті моменти, коли його розповідь викликала гомеричний сміх у слухачів. Отим умінням артистично розповідати Карпо Адамович наділив і своїх синів — Івана, Миколу й Панаса».