Контрольний твір як склалася доля головних персонажів якщо герасим придбаф фальшиві грощі

Відповідь:

Прямі й опосередковані поняття дуже широко використовує Григорій Сковорода, взявши їх із Закону Божого, тобто Біблії, або світу символів, як їх власне називає сам автор. Існує одне велике коло (макрокосм), всесвіт, що невпинно рухається за своєю траєкторію, в ньому вкинуте коло мале — людина, яка теж мусить рухатись не зупиняючись, разом зі всесвітом, якщо одне коло зупиниться бодай хоч на мить, то це й буде кінець всьому існуванню, кінець буттю.

Ми зустрічаємо коло в образі змія в кільці, де голова йому початок, а хвіст — кінець. Скручуючись в кільце, він і становить поєднання цих двох антиномій: початку і кінця, або початкову і кінцеву літери грецької абетки: альфи і омеги.

Зрештою, маємо твердь під ногами, що також невипадково має вигляд кулі, де й перетинаються різні за своїм призначенням шляхи людські, а це вже прямі поняття. Якщо подивитись на земну кулю, змальовану прозорою, то тоді б ми мали змогу побачити їх власноруч. Але образ плачу і образ веселого серця, хоч і є двома різними поняттями, двома кінцями однієї палиці, ми не можемо сказати, що вони ділять світ навпіл, бо вони-таки і є одна палиця, а також характеризують одне поняття не матеріального, а невидимого світу, а саме людське почуття, що саме по собі є нейтральним, і лише схильність людини до того чи іншого кінця палиці змальовує перед нами це почуття, чи-то в позитивному, чи-то в негативному світлі. Тут безвиході немає. Лише треба мати контроль над почуттями і пристрастями. І знову-таки, шляхом подолання всього є прагнення людини відшукати істину, а знайшовши, тим самим наблизитись до Бога.

Отже, численними образами і збірними поняттями наскрізь пронизана творча спадщина Сковороди. Найпоширенішим образом, який вбирає в себе мільйони інших образків в поетиці Г. Сковороди постає море. Такому збірному поняттю "море бездонне" протиставляється "твердь небесна" з усіма своїм небесними світилами: сонцем — Бог, провідною зіркою — Марія, та поєднанням людського і Божого є Син Божий — Ісус Христос. Культ поклоніння Богові, сину Божому, Духу Святому та Діві Марії є ще однією характерною рисою для барокової літератури також, як для вельми яскравого її представника Г. Сковороди.

Найбільше мене в цьому творі

герої, які зображені своєрідно, незвично для нас: не показаний їх зовнішній вигляд, не розказана історія їхнього життя, але це не заважає нам уявити собі давньоруських витязів, зрозуміти причини їх вчинків. Ось перед нами Ігор – князь Новгород-Сіверський. Це хоробрий воїн, патріот російської землі. Він «стягнув розум фортецею своєю і… сповнившись ратного боргу, повів свої хоробрі полки на землю половецьку за землю Руську». Його не зупиняє навіть погана прикмета – сонячне затемнення. Коротко і переконливо пояснює він своїй дружині мету походу – «спис переломити у кінці поля половецького», тобто остаточно розбити кочівників.

І не багатства, що видобуваються в боях, цікавлять його, а військова слава. Після розгрому половців у першому бою він бере собі лише військові знаки переможених ворогів: «червоний стяг, білу хоругву, червоний бунчук, срібне древко». Проте автор не приховує і негативних рис Ігоря: він честолюбний, пихатий і егоїстичний, не рахується зі спільними інтересами і завдає шкоди спільній справі. Це типовий російський князь кінця XII століття. Ми не можемо не захоплюватися Ігорем, коли бачимо його в бою, коли він відмовляється від примирення з ворогом і, ризикуючи життям, біжить з полону. Але ми засуджуємо його поведінку, що накликала нові біди на Руську землю. Брат Ігоря, князь Всеволод, наділений у творі героїчними рисами. Головна його турбота і гордість – дружина. «Буй тур Всеволод» виховав її любовно і вимогливо і вважає готовою до рішучих боїв. Битва – його стихія. У запалі бою він забуває про все: про почесті , багатий отчий дім, про милу дружину Глібівну. Всеволод бореться героїчно і невтомно; як билинний богатир, врізається він в гущу ворогів. У той же час це ніжний, люблячий брат, вірний товариш. Однак , милуючись Всеволодом , автор не може не засуджувати і його за егоїзм і честолюбство, невміння піднятися до розуміння спільних інтересів.

Тільки Святослав, князь Київський , на думку творця «Слова о полку Ігоревім», з якою я повністю згодний, ідеальний герой. Він зображений як глава всієї Київської держави, що піклується про її інтереси. Його дуже засмучує свавілля Ігоря та Всеволода. Щоб обговорити становище, яке створилося після поразки молодих князів, він скликає бояр і тримає з ними раду. Бояри поважають Святослава і довіряють йому. Автор мріє, щоб так ставилися до князя Київського всі російські князі, щоб підкорялися вони мудрій, досвідченій, всезнаючій людині, для якої понад усе – інтереси Руської землі. Святослав – людина великого державного розуму, він вміє проаналізувати причини поразки Ігоря і закликає князів об’єднатися, щоб захистити Вітчизну. Його «золоте слово, зі сльозами змішане», – вираз мудрості і прозорливості видатного державного діяча. Князь Святослав перевершує інших руських князів і як талановитий воєначальник . Недарма славу йому співають і за рубежами Русі. Автор бачить у Святославі ту реальну силу, яка зможе здолати ворога. На думку творця «Слова», Святослав – ідеальний князь, безкорисливий захисник спільних інтересів . Ось чому в його «золоте слово» автор вклав власні думки, закликаючи руських князів (він називає багатьох з них) подолати міжусобиці і проявити справжню державну мудрість.