Твір на тему кожен коваль свого щастя

4.61/5 (92.28%) 145 голос[ов]

на мою думку, кожна людина повинна брати на себе відповідальність за своє життя і боротися за своє щастя. кожен з нас у житті повинен ставити перед собою певні цілі та відповідно робити все за для їх досягнення. саме це надає підставу образно називати людину – ковалем свого щастя.

довести своє твердження я можу такими аргументами: по-перше, безумовно,   щастя для кожної людини – це щось особливе та унікальне і саме наша життєва мета якнайкраще відображає наше розуміння щастя; по-друге: беззаперечно, нас оточують люблячі люди (родина, друзі), які завжди нам, дарують шматочки свого щастя і саме це повинно бути стимулом   для здобуття свого щастя, яким потім можна буде віддячити цим людям і іншим віднайти своє щастя.

у зв’язку з порушеним питанням хочеться згадати твір л. толстого “анна кареніна”, де автор чітко окреслює дві лінії життя: анни кареніної та костянтина левіна. анна поринає у вир бурхливих подій і після кількох протестів припиняє боротьбу, що згодом губить її. на відміну від неї, левін   чітко визначає, що для нього є щастям, і хоч на його шляху стають неабиякі перешкоди він впевнено долає їх та знаходить своє щастя.

інший приклад я хочу взяти   з власного життя. мій хоч і невеликий, але повчальний досвід довів, що якщо байдуже ставитись до свого життя і чекати, склавши руки, свого щастя, то ні до чого доброго це не . потрібно сміливо заходити у   кузню, брати у свої руки молот і не боячись вогню та важкої праці братися за роботу, адже від того, як відповідально ми поставимось до своєї роботи, таким якісним вийде наше щастя!

До п’яти років Івана Франка називали Мироном. У той час вірили, що коли по дитину прийде нечиста сила, то вона його просто не знайде – бо нікого в хаті не кликатимуть Іваном.

Це ім’я надзвичайно подобалося матері Франка – Марії. Воно ж стало причиною множення Франкових псевдонімів, яких він мав кілька десятків. Його навіть називають рекордсменом за кількістю псевдо в українській літературі, більше мав тільки Олександр Кониський.

У своїх творах Франко називав іменем Мирон тільки близьких йому персонажів, які передають його переживання чи здібності

Дитина.

1. А й дитина ж то вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе.

 2. Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлопець рівняв казку до життя, а життя до казки – і само собі міркувало, дивувалося…

3. Чіпка мав добру пам’ять: з неї ніколи не виходила думка, що він “виродок”; він ніколи не забував бабиної ради… Собі на лихо, рядом з добрими думками, у малому серці ворушилося щось недобре, невпокійне… розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку… І росло лихо в його серці – і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони…

Дорослий.  (Портрет Чіпки) На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, дек колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп’ялося тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеликий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі – теж гострі; лице довгобразе – козаче; ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі та гуди високі… Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою…