10-15 речень про улюблене місце/пам‘ятку в україні

Харків є одним з основних культурних і наукових центрів України. Є багато шкіл, вищих навчальних закладів, науково-дослідні інститутів в Харкові. Існує наукова бібліотека, Краєзнавчий, Історичний музеї та Музей образотворчих мистецтв в м Харкові. Місто підтримує цирк і шість професійних театрів.

Харків дуже гарний, особливо у весняний період. Є більше 2500 вулиць і 26 площ в місті. Найбільші паркі- Парк Горького, Шевченківський сад із зоопарком, Парк Артема, лісопарк і деякі інші. Місто прикрашене великою кількістю пам'ятників. Найбільш відомі з них-пам'ятник Т. Шевченку, зведений в 1935 році

Наиболее характерное культурное свойство этого экономического при состоит в том, что общества кочевников-скотоводов при к требованиям подвижности и потребностям своего скота. Понятия «номадизм», «кочевничество», «скотоводство» и «культура» семантически различны. Существуют скотоводы, которые не являются кочевниками (такие, как современные фермеры- животноводы, и кочевые группы, которые не пасут скот, - например, охотники). Существуют также сообщества, в которых подвижные формы скотоводства представляют единственную экономическую специализацию, в которой отдельные пастухи или ковбои нанимаются, чтобы смотреть за животными (как случилось в Западной Европе или Австралии с разведением овец и в Америках с крупным рогатым скотом). Когда разведение скота является профессиональным занятием, твердо внедренным в культуру оседлых народов, отдельное общество скотоводов никогда не существует

Объяснение:

Я незнаю правильно это или нет

Відповідь наступна

Объяснение:

Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне.

Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом – покору долі:

Жиймо! Кожде своїм шляхом

Йдім, куди судьба провадить!

Здиблемось колись – то добре,

А як ні – кому се вадить? (“Я не надіюсь нічого”)

Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:

Може, сміх твій нинішній,

Срібний та дзвінкий,

Стане в твоїй пам’яті

За докір гіркий (“Не минай з погордою”).

У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:

Золоті зорі в небеснім морі

Моргають серед ночі,

Та над всі зорі внизу і вгорі –

Її чорнії очі (“Зелений явір, зелений явір”).

Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:

Я не тебе люблю, о ні,

Люблю я власну мрію,

За неї смерть собі зроблю,

Від неї одурію (“Я не тебе люблю, о ні”).

Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.

У нього втім ще є сили на самоіронію. У вірші “Чорте, демоне розлуки…” він готовий звернутися до нечистої сили, аби хоч раз поцілувати кохану. А в наступному “І він явивсь мені. Не як мара рогата…” розповідається про те, як чорт не захотів піти з ним на угоду, бо “… ваша душенька – се коршма та заїзна, – Давно в ній наш нічліг. Чи я дурний у вас добро те купувати, Що й без куповання швиденько буду мати Без клопотів усіх!”. Чорт насміхається з нього – завзятого раціоналіста, що в хвилину розпачу готовий вірити в надприродне, аби здійснити своє бажання.

Проте в останніх поезіях жмутку ми бачимо, як герой

поступово приходить до тями, повертається до самого себе, по-філософськи дивиться на життя. По-перше, він знов ясно висловлює свою раціональну позицію щодо світобудови: “Одно лиш вічне без початку й кінця, Живе і сильне, – се є матерія” (Душа безсмертна! Жить віковічно їй!), тому й свідомість людини, і її почуття – все піде у вічність колись. А по-друге, у ньому перемагає поет. І хоч скільки нестримного болю принесло йому те кохання, “Та в серці мойому поет Бунтуєсь, плаче, мов дитя, Для нього ти краса життя, Струя чуття, пісень пора – Проклін у горлі завмира” (Я хтів життю кінець зробить).