Прокльони та бодай ти шастя й долі собі не мала належить​

Відповідь:

Життєва позиція людини – це її цілісне ставлення до навколишнього світу, що виявляється в його думках і вчинках. Це те, що кидається в очі при знайомстві і відрізняє нас один від одного в психологічному сенсі. Вона впливає на здатність долати труднощі, на наші успіхи і визначає владу над своєю долею.Чітка життєва позиція проявляється у всіх сферах діяльності людини: моральної, духовної, суспільно-політичної та трудової. Вона виражає моральну напругу особистості, тобто її готовність до практичної дії.Формування життєвої позиції починається з народження і багато в чому залежить від оточення, в якому живе людина. Її фундамент зароджується тоді, коли дитина вчиться спілкуватися з батьками, друзями, педагогами, жити в соціумі. Залежно від цих відносин конкретизується самовизначення особистості.Життєва позиція – активна і пасивнаАктивна життєва позиція – секрет самореалізації та успіху. Вона проявляється у сміливості ініціативи і готовності діяти. Для її формування необхідний двигун, який просуватиме нас вперед. У ролі такого двигуна виступають наші бажання, що піднімуть нас над усіма труднощами і до досягти своїх цілей. Людина з активною життєвою позицією може бути лідером, а може і слідувати за лідером, але у нього завжди є своя точка зору і сили її відстояти.Розрізняють такі види активної життєвої позиції:Позитивна позіція.Она орієнтована на моральні норми суспільства, на утвердження добра і подолання морального зла.Негативна. Не завжди активні і діяльні люди витрачають свої зусилля на позитивні вчинки, їх дії можуть приносити шкоду оточуючим і їм самим. Прикладом негативної активної життєвої позиції може служити участь у різних бандформуваннями. Ватажок банди – особистість задоволена таки активна, з твердими переконаннями, конкретними цілями, але його переконання йдуть на шкоду суспільству, а не на його користь.Антиподом цієї життєвої позиції є пасивність. Людина з пасивною життєвою позицією інертний і байдужий. Його слова і справи розходяться, він не бажає брати участь у вирішенні будь-яких проблем і труднощів суспільства, в якому живе. Його поведінка нагадує поведінку страуса, який ховає голову в пісок, думаючи, що це найбезпечніший б позбавити себе від проблем. Такі принципи не менш небезпечні, ніж негативна активна життєва позиція. Скільки несправедливості і злочинів скоюється від нашої бездіяльності?Пасивна життєва позиція може проявлятися наступними Повна бездіяльність. Людям цієї категорії властива нульова реакція на проблеми. Небезпеки і труднощі їх паралізують, і вони вичікують дозволу цих ситуацій.Покірність.

Пояснення:

Шевченко как поэт 

Шевченко имеет двоякое значение: как писатель и как художник. Его стихи, повести и рассказы на русском языке уникально сильны в художественном отношении. Вся литературная сила Шевченко — в его «Кобзаре». По внешнему объёму «Кобзарь» не велик, но по внутреннему содержанию это памятник сложный и богатый: это украинский язык в его историческом развитии, крепостничество и солдатчина во всей их тяжести, и наряду с этим не угасшие воспоминания о казацкой вольности. Здесь сказываются удивительные сочетания влияний: с одной стороны — украинского философа Сковороды и народных кобзарей, с другой — Мицкевича, Жуковского, Пушкина и Лермонтова. В «Кобзаре» отразились киевские святыни, запорожская степная жизнь, идиллия украинского крестьянского быта — вообще исторически выработавшийся народный душевный склад, со своеобразными оттенками красоты, задумчивости и грусти. При посредстве своего ближайшего источника и главного пособия — народной поэзии — Шевченко тесно примыкает к казацкому эпосу, к старой украинской и отчасти польской культуре и даже стоит в связи, по некоторым образам, с духовно-нравственным миром «Слова о полку Игореве». Главная трудность изучения поэзии Шевченко заключается в том, что она насквозь пропитана народностью; крайне трудно, почти невозможно определить, где кончается украинская народная поэзия и где начинается личное творчество Шевченко. Ближайшее изучение открывает литературные источники, которыми пользовался Шевченко то удачно, то неудачно. Таким источником была поэзия Мицкевича (см. ст. г-на Колессы в «Записках Товарыства Шевченка»), отчасти Н. Маркевич (см. ст. г-на Студинского в № 24 «Зори», 1896 г.). Шевченко любил Пушкина, знал многие его стихотворения наизусть — и при всем том влияние Пушкина на поэзию Шевченко трудно определить за украинскими наслоениями. Заметно влияние «Братьев разбойников» на «Варнака», влияние «Египетских ночей», «Редеет облаков летучая гряда». Есть ещё одно препятствие для научного анализа Шевченко — художественная цельность, простота и задушевность его стихотворений. Его поэмы туго поддаются холодному и сухому разбору. Чтобы определить воззрения Шевченко на задачи и цели поэтического творчества, нужно обратить внимание не только на те признания, которые находятся в «Орися, моя ниво», «Не нарікаю я на Бога», «За думою дума»; нужно привлечь ещё те места, где говорится о счастье, как понимает его поэт, о славе. В особенности важны в смысле поэтических признаний все те места, где говорится о кобзаре, о пророке и о думах, как любимых детях. В большинстве случаев поэт подразумевает под кобзарём самого себя; поэтому он внёс во все обрисовки кобзаря много лирического чувства. Исторически сложившийся образ народного певца был по душе поэту, в жизни и нравственном облике которого действительно было много кобзарского. О кобзаре Шевченко говорит очень часто; реже, сравнительно, встречается пророк. К стихотворениям о пророке тесно примыкает небольшое, но сильное стихотворение об апостоле правды. В обрисовке пророка, в особенности в стихотворении «Неначе праведних дітей», заметно влияние Лермонтова.