Зробіть аналіз художнього творусвіт який — мереживо казкове.світ який — ні краю ні кі! зорі й трави, мрево світанкове, магія коханого лиця.світе мій гучний, мільйонноокий, пристрасний, збурунений, німий, ніжний, і ласкавий, і жорстокий, дай мені свій простір і неспокій, сонцем душу жадібну налий! дай мені у думку динаміту, дай мені любові, дай добра, гуркочи у долю мою, світе, хвилями прадавнього дніпра.не шкодуй добра мені, людині, щастя не жалій моїм літам —все одно mi cкабри по краплинія тобі закохано ві.в. симоненко​

Цитатна характеристика климка • «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину». • «жив… відколи осиротів». • «це була найбільша радість климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”». • дядько кирило — климку: «ай, добра ж… у-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…» • «він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат». • «доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам». • «найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «ану, йдіть! ану, йдіть мені зараз! » • «…йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…» • климко — наталі миколаївні: «не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. ми вам будемо, маленьку глядітимемо…» • климко — зульфату: «що, в нас картоплі є трохи та сала? цього хоч би на два місяці хватило. а скоро зима. зараз, поки тепло, треба йти. харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…» • «климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть». • «а климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…» • «пустіть її! це моя сестра! сестра моя, чуєте? вона мені за маті» • «я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. чесне слово! — климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима». • «від переїзду вдарила довга автоматична черга. климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав» • тітка марина — климку: «де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний». • «я прийду до вас, тітонько марино. як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. а зараз треба мені назад, мене там ждуть…» • «німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди… климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі». • «климко йшов , бо вкрай зморився зі своєю ношею. мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. в дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».

нерозлучні друзі митько і сергійко. хлопчики не дуже успішно закінчили

п’ятий клас і перейшли в шостий. на літні канікули вони отримали завдання

зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. у вересні хлопці знайшли

вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. як виявилося, цей альбом

старший брат митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два

дні. був великий скандал, митькові дісталося від брата, а в школі вчителька

ще довго згадувала цей випадок.

у дружбі двох хлопчиків митько верховодив. це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у  село. митько показав сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і є реалізовувати їх.

митько та сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.

митько і сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі митька. але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.